Історія однієї обкладинки: Антон Селлешій і «Її тіло та інші сторони» Кармен Марії Мачадо
Цвик Олена
15.06.2020
«Не пригадую назви книжки, але на обкладинці рожевий слон», – нерідкісний запит у Книгарнях-кав'ярнях Старого Лева. Що й казати, у світі візуалів книжкова обкладинка часто відіграє таку саму роль, як і текст. Буває, що над розробкою концепції, оформленням обкладинки, форзаців та внутрішніх ілюстрацій дизайнер працює не менше, ніж сам письменник. А трапляється, що «бачення» книжки приходить миттєво і воно так само влучне, як і вистражданий впродовж багатьох місяців варіант.
Нещодавно були оголошені переможці конкурсу «Ukrainian Design: The Very Best Of 2020» й українська обкладинка книжки «Її тіло та інші сторони» Кармен Марії Мачадо, що вийшла у перекладі Марти Госовської, отримала відзнаку «The Best of». Сьогодні її автор – Антон Селлешій – розповість про те, чи легко створювати обкладинки до відверто непростої літератури, як використати в оформлені книжки креслення від радянської пралки та яку книжку нізащо не погодився би проілюструвати.
Якщо у вас є улюблені обкладинки Старого Лева і ви хочете почути їхні історії – пишіть назви книг у коментарях під матеріалом 
***
Антон Селлешій,
художник, графічний дизайнер, автор обкладинки до книжки
«Її тіло та інші сторони» Марії Мачадо
художник, графічний дизайнер, автор обкладинки до книжки
«Її тіло та інші сторони» Марії Мачадо
- У співпраці з видавництвом склалося так, що в роботі над майже кожною обкладинкою мені перепадає максимальна кількість свободи. З одного боку, це прекрасно. З іншого – на мене як дизайнера лягає максимальна відповідальність, я просто не можу видати посередній результат. У випадку з оформленням книжки Марії Мачадо інших варіантів, аніж максимальний результат не було. І, мені здається, не мало бути, хай як би самовпевнено це звучало.
Так вже історично склалося, що, перш ніж перейти до роботи над ескізами, я прокручую в голові різні варіанти (а для замовника – безсоромно прокрастиную
) щонайменше тиждень. Відверто скажу, що це відбувається майже з кожною книжкою. Але тільки не з Мачадо... Тут все було набагато гірше, оскільки текст дуже сильно резонував із моїм світосприйняттям. До цього часу вважаю, що «Її тіло та інші сторони» – найкраща книжка, яку мені доводилось оформлювати і, звісно, у процесі оформлення до себе з'явились ще більші вимоги.
- Візія оформлення книжки народилась з двох факторів. По-перше, з мого внутрішнього відчуття, що ця збірка в певному сенсі – розщеплення особистості головної героїні. Жінки в більшості оповідань переживають екзистенційну кризу – вони наче розпадаються на окремі елементи. З іншого боку, сама структура книги продиктувала оформлення – це все-таки видання короткої прози, і мені хотілося метафорично підсилити збірку оповідань як цілісний твір. Так на обкладинці і форзацах з'явився радянський конструктор як метафора жорсткого постмодерного світу: щось важке металічне і болюче в поєднанні дає гарне та ніжне.
Я, до речі, потім купив собі цей конструктор. Такий самий був у мене в дитинстві. Виглядає «хворобливо-гарно». Зараз це складно уявити: якась подольська фабрика 1970-х випускала залізні конструктори для дітей – жесть, так би мовити, радянський бруталізм у всій красі
- У роботах я часто поєдную ручні художні техніки і комп'ютерну постобробку. Але цього разу техніки використовував тільки цифрові. Єдине, що фізичним референсом була інструкція з експлуатації радянської пральної машинки. Я колись купив цю інструкцію за дві гривні на якійсь розкладці з книгами: вона валялась серед художніх альбомів і мені сподобалось, як виглядають креслення. Взагалі обожнюю розглядати технічні креслення до усяких монструозних побутових приладів. Тож коли розробляв форзаци до «Її тіло та інші сторони» послуговувався ними як джерелом натхнення.
- Чи погодився я б ілюструвати «не мою» книжку? Досі редактори не пропонували мені чогось, що не резонує. Тому й не було випадків, щоб мені не подобалась книжка і я відмовлявся. Редактори у «Видавництві Старого Лева» знають, що я люблю «важку» літературу, концептуалізм і немейнстрімове кіно, тому, відповідно, не пропонують мені ілюструвати дитячий сегмент або любовні романи (дякую їм за це ) Ну, і звісно, мені дуже приємно, що Старий Лев взагалі наважився видати книгу Кармен Марії Мачадо. На Заході такою гострою літературою уже нікого не здивуєш, а для нашого сором’язливого суспільства це в певному розумінні вчинок, адже оповідання в більшості нонконформістські і відверті. Словом, люблю цю книжку, прочитав на одному подиху.
- Інше питання: чи професійно відмовлятися від замовлень, які тобі не резонують, або не зовсім резонують? Я б відповів: дивлячись, на що дизайнер орієнтується у своїй кар’єрі.
В освітніх закладах дизайнерів вчать не мати упереджень. З одного боку, це правильно – так ти загартовуєшся професійно. Дизайн, звісно, прикладна річ. Ми всі добре пам'ятаємо банальну фразу: «Дизайн – не мистецтво, а вирішення завдань». Зрештою, в юності я робив усе – від логотипів до упаковок туалетного паперу (так, тут також можна застосовувати цікаві концепції). Але коли мова заходить про книжковий дизайн, я не був би таким однозначним.
Безліч талановитих ілюстраторів й дизайнерів оформлюють дитячі книжки так, що застигаєш біля цих видань. Це дійсно круті професіонали, які народжують нові візуальні образи. Але я знаю точно: навряд чи колись зможу зробити «Червону шапочку» на такому рівні, як Коцехо. Детективи, дитячі книги, фентезі чи легкі жіночі романи – просто не моє. Розумію, що це звучатиме досить по-снобськи і не виключено, що з часом я зміню свою думку. Але поки що, замість страждати над дитячою книжкою, я круто проілюстував би Камю чи Достоєвського
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно