«The Guardian» про книгу «Розмови з друзями» Саллі Руні
05.07.2021
«Розмови з друзями» — уже в продажу! Перший роман Саллі Руні — авторки світового бестселера «Нормальні люди» — чекає українських читачів на нашому сайті та у книгарнях.
У цій книзі письменниця розповідає про дівчат Френсіс та Боббі. Колись вони зустрічались, а зараз дружать та виступають разом на творчих вечорах. Дівчата познайомилися із подружжям есеїстки Меліси та актора Ніка, і між ними зав’язалось тісне спілкування. У Боббі виник міцний зв’язок із Мелісою, а Френсіс неймовірно тягне до Ніка…
Роман «Розмови з друзями» уже став бестселером за кордоном, а найпрестижніші світові ЗМІ розповідають про цю книгу своїм читачам. Пропонуємо вам рецензію Клер Кілрой, опубліковану на сайті британського видання «The Guardian» (увага, далі є спойлери!).
***
«Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні
«Боббі і я» — саме з таких слів починається роман. А все тому, що оповідачка Френсіс все ще відчуває себе половиною вже неіснуючої пари. Дівчата два роки зустрічались у школі, а зараз перебувають на літніх канікулах у Дублінському Коледжі Трініті. Там вони виступають дуетом на художніх читаннях.
Одного вечора, після виступу, вони йдуть додому до фотографині та есеїстки Меліси, яка живе у заможній частині Дубліна. Меліса розповідає, що хотіла б представити дівчат редактору престижного журналу. Пізніше вони знайомляться з чоловіком Меліси — привабливим актором Ніком. Боббі притягує Меліса, а Френсіс згодом закручує роман із Ніком. Це світ дорослих людей з дорослими проблемами, але Френсіс і Боббі цього ще не знають. Союз «Боббі і я» тріщить по швах. Події у книзі відбуваються протягом наступних семи місяців, і читач має змогу відслідкувати вплив роману з Ніком на Френсіс.
Руні розповідає історію про еліту Дубліна. Її герої працюють у сфері мистецтва, вони засуджують капіталізм і водночас насолоджуються його благами. Критики називають роман «постірландським»: раніше в ірландській літературі увага автора була б сфокусована на суспільній напрузі, що виникла внаслідок стосунків двох дівчат. А в романі «Розмови з друзями» мама Френсіс засуджує рішення дівчат розійтися. Крім того, Руні описує і батька Френсіс. Він має алкогольну залежність, а з донькою давно не спілкується. Найбільша проблема виникає, коли він припиняє надсилати доньці кошти.
Церковний апарат не тисне на дівчат через їхній вибір, а радше дівчата тиснуть самі на себе. Вони надто сковані, щоб розмовляти про свої слабкі сторони. Френсіс хоче здаватися байдужою та іронічною, навіть у ситуаціях, які вимагають серйозності. Вона каже до свого коханця Ніка: «Мені байдуже, спиш ти зі своєю дружиною чи ні, це не зачіпає мої почуття». Та вона бреше. Від душевного болю дівчина займається селфхармом і врешті-решт признається Ніку в почуттях, але той відповідає словами: «Ти надто драматична».
Френсіс — це неймовірно суперечлива героїня. Вона дуже розумна, але водночас сліпа. Вона обирає зайняти іронічну позицію щодо всього, включно із собою. Дівчина неодноразово показує, що їй на все байдуже, хоч насправді це й не так. Та одного разу Боббі каже: «Не думаю, що хтось може бути байдужим. Казати, що людина немає емоцій, це те саме, що казати, що людина не думає».
Розмови у романі гострі. Френсіс розповідає про те, як вона хотіла знищити капіталізм і як вважала виявлення маскулінності особистою образою. Дівчата так звикли все ставити під сумнів і ставити питання, що згодом це перетворюється в жарт. Вони стають своєрідними філософами і запитують: «Що є друг? Що є розмова?». Їхнє ораторські вміння грають їм на руку на вечерях і вечірках, але якщо говорити про справи сердечні, то все не так просто, особливо для Френсіс.
Руні — не пейзажна письменниця. В її творах не знайдеш довжелезних описів річки, або діалогу з двох фраз, який розтягнуто на дві сторінки. У неї все чітко, багато діалогів подано у формі «вона сказала», «він сказав». Герої книги також дуже чітко себе описують: Боббі — лесбіянка, Френсіс — комуністка, Меліса називає себе невротичною особистістю, а Нік розповідає Френсіс про те, що загалом він марксист, але не хотів би, щоб вона засуджувала його за володіння розкішним будинком. Це тяжіння до чіткості часто обмежує можливості співпереживати. «Хто любить Єйтса, той не здатний до емоційної близькості», — якось каже Нік. Тимчасом Руні не обмежується чіткістю у описах тіла: там і сексуальні сцени, і сцени селфхарму. І це важлива особливість книги. Іншим цікавим моментом є короткий, але влучний опис племінниці Ніка Рейчел, адже вона єдина, хто здатна його розчулити. Вона може викликати емоцію навіть у холодної Френсіс.
Тож який порятунок для Френсіс? Напевно, мистецтво, у якому вона виливає почуття. Та до кінця роману героїня порятунку вже не потребує. Прочитавши коротку історію, яку Френсіс написала для Боббі, остання каже: «Я дізналась більше про твої почуття протягом останніх двадцяти хвилин, ніж за останні чотири роки». Та Френсіс змогла виявити почуття лише на сторінках.
Руні дуже влучно відтворила почуття молодої жінки. Талановитої, але саморуйнівної як у фізичному, так і в ментальному планах.
Переклад — Марти Децик.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно