Читландія: «Момо» – філософська казка про час
Малетич Наталка
31.01.2014
На поличці дитячої бібліотеки на нашій вулиці, де я часом також випозичаю книжки під доньчин формуляр, нещодавно мою увагу привернула книжка «Момо» відомого німецького письменника Міхаеля Енде.
Автор більше знаний сучасним читачам «Нескінченною історією», хоча й за повість-казку «Момо», написану 1972 року і перекладену тридцятьма мовами, у 1974 році він був відзначений «Німецькою премією літератури для дітей». Повість адресована дітям середнього шкільного віку, однак і мене – дорослого читача – зачепила за живе.
Почавши читати «Момо», я вже не могла відкласти книжку, і дивувалась, чому у дитинстві вона не потрапила мені до рук – адже свого часу я була активною читачкою саме цієї бібліотеки, а повість вийшла українською у видавництві «Веселка» ще далекого 1985 року. З німецької її переклала Євгенія Горева, а чудові графічні малюнки належать Лідії Голембовській. Цікаво, що автор, батько якого був відомим художником, сам також намалював ілюстрації до повісті. Їх, до речі, можна переглянути за посиланням http://lib.rus.ec/b/382502.
Як і кожна справді талановита книжка, «Момо» залишається надзвичайно актуальною і в наш час. Навіть дивно, що тексту вже понад сорок років! Адже Міхаелю Енде вдалося в нім передбачити реалії сьогодення: катастрофічну нестачу часу, якого заклопотані батьки навіть не мають вдосталь, щоб приділяти своїм дітям. Увагу й тепло заміняють на щораз технічно досконаліші забавки, в яких, однак, немає душі. Діти натомість втрачають здатність вигадувати ігри, фантазувати (до речі, саме країну Фантазію може поглинути Ніщо в «Нескінченній історії, пригадуєте?), а також – по-справжньому дружити, замикаються в собі або ж «оселяються» у віртуальному світі.
У «Момо» дітей, які вийшли на демонстрацію протесту, опісля, щоб не ходили по вулицях, змушують збиратися в спеціальних будинках під наглядом, а там діти граються нібито вони є… перфокартами. Чи ж не дивно, що Енде передбачив час, в який спілкування, в тому числі й дітей, часто зводиться до обміну інформацією, а не емоціями, не до справжньої живої дружби?!
Письменник також передбачив гонитву за успіхом і збагаченням, за якими люди втрачають смак до життя і навіть давніх друзів, на яких – немає часу. Так стається з другом головної героїні – сироти Момо Джіроламо, який, почавши тиражувати за гроші свої історії і казки, поступово закопує свій справжній талант.
Інші жителі містечка перестають бачити дрібні щоденні радощі – насолоджуватися працею, спілкуванням чи навіть обідом. У книжці є сцена, де Момо, приходить до давнього приятеля, у якого замість привітної кав’яреньки – щось на зразок ресторану швидкої їжі. І знервовані люди штовхають її в черзі, коли вона розмовляє з власником, аби хутчіш оплатити і проковтнути страви – вони ж бо економлять час!
Що найважливіше у цій чудовій філософській казці? Мабуть, те, що Момо, яка іще зовсім дитина, не боїться стати на боротьбу з Сірими панами, що крадуть у людей час. Навіть залишившись без підтримки друзів, практично в повній ізоляції, вона не шукає особистого блага чи захисту, а таки береться врятувати усіх жителів міста, хоч їй і страшно. А Майстер Гора вчить її: «Якби люди знали, що таке смерть, вони б її більше не боялися. А якби вони не боялися смерті, ніхто б не зміг більше красти в них часу життя».
Момо вдається подолати і страх, і відчай, і зло. Сірі пани зникають, а дорослі й діти повертаються до справжнього життя. І до себе самих. Це ж особливо актуально на сьогодні, чи не так?
Гадаю, що саме тому варто було б перевидати цю прекрасну філософську казку про сенс життя і смерть, силу справжньої дружби і боротьбу з несправедливістю. Нехай її прочитають якомога більше дітей. І дорослих.
P.S. Дуже гарний сайт письменника – за лінком http://www.michaelende.de/
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно