Читати не можна знищити: таємниці підліткових щоденників
Макарик Віталіна
28.08.2017
Жоден текст не ховає стільки суперсерйозних секретів і суперстрашних таємниць, як підлітковий щоденник. Дарма що усі ці зізнання і звіряння сторонній (і дорослій) людині можуть видаватися дитинними і смішними – для власника вони дуже важливі, і випадкове їх викриття сприймається справді болісно. Тож як би не хотілося дізнатися чиїсь секрети, робити це варто лише в одному випадку: коли їхній автор – особа не реальна, а вигадана.
Тому ми підібрали для вас кілька підліткових щоденників літературних героїв, які можна почитати цілком легально. Ану ж бо, які переживання, таємниці і почуття вони ховають?
Ретро-щоденник:
«Старшокласниця. Першокурсниця», Анастасія Левкова («Видавництво Старого Лева»)
Коли не було Facebook та й Інтернет був далеко не в кожному домі, розумні школярки свої думки і переживання записували у щоденник. Він був чимось таким «усім» – і цитатником, і «картою мрій», і місцем для роздумів, і тим, кому дослівно переповідали найважливіші розмови. Ось і в щоденнику спершу старшокласниці, а згодом першокурсниці Лілі Маринник, який вона веде у 2000-х, цитати з Ліни Костенко сусідять із діалогами з подругою Женькою, мрії про Касталію – диво-академію у Києві – із мріями про хлопця, а враження, привезені з всеукраїнської олімпіади, – із враженнями з дискотеки.
Романтичний і серйозний, наївний і глибокий цей щоденник підкупляє своєю щирістю і правдивістю. Тому читач разом із Лілею переживає її любовні муки і конфлікт класу з учителькою, вболіває за неї під час вступної кампанії, а потім – освоюється у новому великому місті, тішиться студентському життю, шукає першу роботу і стає свідком доленосних рішень.
Для сучасних підлітків цей щоденник – можливість дізнатися більше про те, як жили старшокласники невеликих міст у до-ЗНОшну епоху, як проводили дозвілля, готувалися штурмувати виші, через що переймалися, про що мріяли. А для читачів, яким нині під 30, «Старшокласниця. Першокурсниця» – це повернення у золоті роки юності, радість він переживання спільного досвіду. Адже речі, про які пише авторка книги Анастасія Левкова, і речення, у які вона оформлює свою оповідь, у багатьох викликають реакцію: «І в мене таке було! І я так у своїх щоденниках писала!». Мабуть, тому, що образ Лілі Маринник – це втілення збірних рис українських випускників зразка 2002-2004 років, достатньо розумних, щоб прагнути чогось більшого, ніж «куплене» місце в якомусь третьосортному універі, і щоб усвідомлювати, що корупція надійно оселилася в усіх університетських коридорах.
Речі, які озвучує у щоденниках Лілі Анастасія Левкова, – це те, про що майже ніколи не говорять учителі і вкрай рідко кажуть батьки, хоч це важливо підлітку, який стоїть на роздоріжжі, обираючи дорогу у житті. Наприклад, те, що перемоги у конкурсах і олімпіадах – це, звісно, добре, але не варто робити їх самоціллю, значно важливіше навчитися відчувати власну цінність безвідносно до різних видимих атрибутів «успішності». Або те, що кожен, чи то дорослий, чи то підліток, має право на увесь спектр емоцій – сумувати і навіть плакати, сумніватися, радіти. І що для 16-річної людини не ганебно, а дуже навіть нормально більше думати про хлопця, аніж про чергову олімпіаду. Або що варто слухатися порад Григорія Сковороди і обирати не «престижні виші» і «перспективні спеціальності», а те, до чого лежить твоя душа і праця над чим сповнюватиме її радістю.
Думки невизнаного генія:
«Таємний щоденник Адріана Моула», Сью Таунсенд («Видавництво Старого Лева»)
Адріан Моул – звичайний і, відверто кажучи, не надто приємний британський підліток. Він дуже уважний до свого здоров’я – аж настільки, що на будь-яку свою болячку, реальну чи уявну, вимагає лікаря. Він не надто високої думки про власних батьків, зате себе вважає інтелектуалом. Останнім виправдовує майже всі свої провали і помилки у побуті, навчанні і стосунках: «нас, інтелектуалів, ніхто не розуміє», «нам, інтелектуалам, завжди найважче». Найбільші Адріанові проблеми, принаймні на початку книжки, – це прищі і нерозділене кохання (типово, еге ж?). А ще батьки на нього постійно забивають. Але про батьків – то окрема тема.
Але чим далі ми читаємо щоденник, тим більше помічаємо, як змінюється хлопець. Не в останню чергу тому, що на нього навалюється купа уже зовсім недитячих проблем: удома панує повний хаос, стосунки батьків нагадують погану мелодраму, пригнічує тотальне безгрошів'я, його поетичні таланти не поспішають визнавати, доводиться піклуватися про свого підопічного пенсіонера – а в того характер не з найприємніших, а ще до цього всього – то один, то два неадекватних пси, за якими треба доглядати.
Насправді не все так безпросвітно – є, наприклад, кохана дівчина. А ще Адріану пишуть з Бі-Бі-Сі. А ще весь цей хаос, що коїться вдома – батьки то сходяться, то розходяться, то живуть з коханцями, то роблять незапланованих дітей, і все це на фоні безробіття і безгрошів'я – хоч і ламає й мучить, але не вбиває Адріана, а робить його сильнішим. Чим складнішим стає життя, тим менше хлопець концентрується лише на собі, а й починає приділяти увагу тим, хто поруч – і на сторінках свого щоденника, і у житті.
Щоденник в листах
«Привіт, це Чарлі! або Переваги сором’язливих» Стівен Чбоскі («Рідна мова»)
Замість «Привіт, мій любий щоденнику» автор пише «Привіт, це Чарлі!», тому ці записи більше схожі на листи. Але той факт, що пишуться вони щодня і ховають у собі найпотаємніші думки і найінтимніші історії, перетворює весь цей текст на дуже щирий і відвертий щоденник.
Ми зустрічаємо Чарлі на порозі його дорослішання – на момент переходу до старшої школи. Навчання у ній могло б перетворитися для самотнього юнака з чутливою душею на тягучий відлік днів до закінчення, якби він не зайшов приятелів. Патрік і Сем, зведені брат і сестра, – двійко старшокласників, які стали для Чарлі не лише друзями, а й провідниками у світ дорослості. Отож на сторінках його щоденника ми знайдемо вдосталь тем і проблем, актуальних для підлітків – перше кохання, перші зустрічання і перший секс, експерименти з почуттями, сексуальністю і речовинами, розчарування і радості, і відкриття, деякі з яких можуть насправді шокувати.
Щоденник-у-листах від Чарлі чіпляє щирістю, відкритістю його автора-оповідача і непафосною мудрістю – думками і порадами, озвученими дорослими персонажами яких так часто сахаються підлітки, але які їм насправді так потрібні.
Типовий хлопчачий
«Щоденник слабака», Джеф Кінні («КМ-Букс»)
«І зовсім це не щоденник!» – наполягає його автор, юний Грегорі. І зовсім він не збирається у ньому записувати свої «почуття», як радить мама. Просто колись, коли він стане дорослим, багатим і знаменитим, цей не-щоденник зможе віддати журналістам – замість того, щоб відбирати у нього час для інтерв’ю, нехай краще читають ці записи. Саме тому Грегорі й описує свою школу і шкільні халепи, приятелів і конкурентів у боротьбі за дівчачі серця, а також самих дівчат – цих дивних створінь, з якими ніяк не второпаєш, чого вони від тебе хочуть. Свої короткі, але сповнені іронії і сарказму записи Грегорі щедро доповнює кумедними малюнками, які розкажуть читачу навіть більше, ніж текст.
«Щоденник слабака» – це кілька тижнів із життя типового хлопчиська-школяра, який не почувається зовсім уже упослідженим, але й в умовному «рейтингу» серед однолітків не піднімається вище середини. Вдома він теж не на першому місці – старший брат збиткується, а молодшому вічно все сходить з рук. І не те, щоб Грегорі спершу аж так цим переймався. Але потім він розуміє: для того, аби все змінити, треба перестати бути слабаком. І йдеться тут не стільки про характер, скільки про фізичну силу. А як він це робитиме і чи вдасться йому заплановане, хлопець докладно розпише у щоденнику.
Не перевантажені зайвим текстом, короткі, влучні й іронічні записи Грегорі дуже яскраво змальовують типове школярське життя з усіма цими конфліктами і халепами, витівками і приколами, суперечками з учителями, нерозумінням батьків і хлопчачо-дівчачими курйозами. Не дивно, що й сам «Щоденник слабака», і вся серія книг Джефа Кінні, яку він відкриває, дуже популярна серед британських школярів: в «авторові» щоденника і його перипетіях вони легко упізнають себе і своє життя.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно