БуквоМама: Біографії зсередини, або про що вести світську бесіду
Читацький марафон БуквоМама
11.05.2016
Віра Агеєва. Дороги й середохрестя: есеї. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 352 c.
ХТО -
57-річна уродженка Бахмача, що на Чернігівщині, український літературознавець, літературний критик, доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка як співавтор навчального посібника «Історія української літератури ХХ століття» в двох книгах (1995) Віра Агеєва. Понад 15 років вона викладає курс «Українська література ХХ століття» в Києво-Могилянській академії. Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури ХХ століття, особливості розвитку українського модернізму, одна з найактивніших представниць гендерної школи в українському літературознавстві, інтерпретаторка гендерних аспектів української культури.Авторка книжок «Олекса Слісаренко», «Українська імпресіоністична проза», «Поетеса зламу століть», «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса. Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича». Авторка статей, рецензій, оглядів у журналах «Вітчизна», «Прапор», «Березіль», «Слово і час».
2016 року вийшла чергова її книжка під назвою «Дороги й середохрестя», що вміщує 2 розділи, 11 частин, 45 есеїв. З анотації: «Ця книжка – спроба розглянути найцікавіші тенденції й повороти, зміни і зміщення, розломи і зсуви у складному й контроверсійному українському літературному розвитку ХХ–ХХІ століть». Книжка вже встигла потрапити до кількох списків новинок, виданих напередодні Книжкового Арсеналу.
Не певна, чи вправно вдасться мені проаналізувати українське літературознавче письмо «нон-фікшин», адже воно вузькопрофесійне. Спробую глянути на нього з різних боків.
ПРО ЩО -
Чому це нон-фікшин? Тому що це документальна література, написана на основі серйозних літературознавчо-біографічних досліджень з малими вкрапленнями авторського коментування.
Книжка про творче становлення письменників та письменниць (!) ХХ-ХХІ століть: Олександра Довженка, Миколи Бажана, Юрія Косача, Майка Йогансена, Оксани Забужко та Сергія Жадана. Доповню, що у коротких згадках та порівняннях подаються твори Лесі Українки, а також сучасних авторів Юрія Андруховича й Тараса Прохаська. Відразу постає запитання : яким чином відбиралися герої? Чому саме вони? Чому тільки одна жінка серед усіх? Моїх знань тут недостатньо, можу лише здогадуватися про наукове коло зацікавлень авторки самими цими літературними діячами, або ж обмеження обсягом книжки у 352 сторінки.
Більшість з нас знає про вищезгаданих авторів за читаними у школі творами, так було й зі мною. Однак їхнє поза-письменницьке життя мені було невідомим. З цікавістю та болем читала про пошук можливості творчості діячами І половини ХХ століття, про спогади дружини Довженка, генія з селянської хати, про відчуття приреченості та дисонанс митця і влади. Авторка детально все аналізує, навіть подає описи зовнішності: «На хлопцеві була ніжно-салатового кольору сорочка, з розстебнутим коміром, без галстука, - сорочка не нашого виробництва, це я зразу помітив; піджак був недбало перекинутий через спинку стільця, на якому хлопець сидів; а пальто - легке сіре пальто з краму «ялинкою», теж не вітчизняного походження, – було надіте на плече бюстові Аполлона, що стояв у кутку кабінету» (ст. 22).
Далі йдеться про становлення життєвих пріоритетів, мотив хвороби/гниття/тління, ціннісний хаос та невпинну працю Миколи Бажана, а також форму та жанрові експерименти стилю Майка Йогансена, автора кіносценаріїв Довженка та книжок «Як будувати оповідання», «Як стати письменником». Важливим пізнанням для мене стала біографія племінника Лесі Українки – Юрія Косача, який, виїхавши до США, хотів вестернізувати українську літературу. Про пошуки ним національно-культурної тожсамості (ідентичності), віднайдення сенсу свого існування та компроміс митця. «Просто звукопис не робить поезію одкровенням» (ст. 231). Заразом авторка згадує етап написання та виходу Української Радянської Енциклопедії, затвердження українського правопису, наближеного до російського, прірву між літературними генераціями 60-х років.
Важливо, що авторка звертається до психології творчості, нової дисципліни на межі двох наук.
Завершують видання сучасники – протагоніст Сергій Жадан з його абсурдністю довколишньої реальності, розчаруванням-у-багатьох, сюжетами про подорожі та відчуття дому; Оксана Забужко з «короткозорістю» покоління, гендерним аспектом стосунків з музою та європеїзацію. «Приреченість жити швидко, померти молодим» (ст. 272). Також про феномен міста, відмінність львівського тексту від інших, пам'ять жертв та боротьбу спогадів. «Бути ніким в цьому місті (про Париж – авт.), котре є всім, у тисячу разів краще, ніж навпаки» (ст. 330).
Вище уже писала, що в книжці багато мудрості і філософії життя, багато пошуків та смислів. Як говорить авторка поза текстом, «Стають до спілки тільки сильний з сильним, а ми чомусь вічно розраховуємо на співчуття світової спільноти». Єдиним питанням після прочитання залишилися думки щодо назви твору. Чи то дороги з початку століття і до сьогодні, чи то сучасні Жаданові дороги-мандри в пошуку себе, а от щодо середохрестя все зрозуміліше, адже це з храмової архітектури - місце перетину головної нави і трансепта, які в плані утворюють хрест.
Текст Віри Агеєвої має наскрізну культурологічну думку щодо становлення митців минулого століття. З такого позиції мені було цікавіше читати книжку. Подекуди мені не вистачало більшої кількості невідомих до сьогодні біографічних реалій. Розумію, що не так багато залишилося матеріалів, бо тоді простіше та безпечніше було спалити черговий щоденник, аніж зберегти. Подекуди відчувала недостатність своїх попередніх знань історії та начитки творів, які взяті для аналізу. Бо аналізу творів тут таки більше, ніж біографічного. Через аналіз творчості авторка розкриває світосприйняття та призначення письменників тих років.
І хоч змінилося століття, усвідомлення та перцепція українського народу залишилися ті ж самі. У пошуках свободи та «чесної зароби».
Як -
Серйозно та складно. Матеріал, запропонований для вивчення, неоціненний своєю темою та часовими особливостями, тому потребує усієї зосередженості та розважливості. У тексті багато вбудованих цитат, будьте пильні.
Кому -
Студентам, науковцям та тим, хто-в-темі.
Широкому загалу, хто хоче переосмислити набуток літературних діячів ХХ століття та глибше зрозуміти творчість сучасників – Оксани Забужко, Сергія Жадана.
А також тим, хто хоче вправно вести світську бесіду, якісно «продавати» себе в позапрофесійному спілкуванні.
Цитати -
Вичитуючи одне зі своїх інтерв’ю останніх років, поет-академік вписав у нього одну дуже значущу фразу: «Що ж, у труді і зберігається, і примножується енергія!» (ст. 124)
Доста навоювалися й набідувалися, лише спокійна праця й «чесна зароба» дає людині щастя. (ст. 160)
«… І це не був цинізм. Такою була ціна збереження внутрішнього інтелектуального суверенітету, захисту кола однодумців, на яких спиралася, зрештою, ціна можливості жити і працювати далі». (ст. 235)
«Руйнуються, втрачаються не лише спогади дитинства, а й відчуття Дому, тобто захищеності, обжитості, тривкості існування» (ст. 334)
Подяка -
Величезне спасибі авторці за доступність її наукових досліджень широкому колу читачів, а також «Видавництву Старого Лева» за якісно підготовлене видання та все більше розширення книжкового асортименту.
Анонс -
До наступної середи Христина Содомора готує відгук про чергову книжку-новинку від ВСЛ «Чарунки долі» Вахтанґа Кебуладзе. Читаймо разом!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно