Бачити світ за допомогою інших. Цитати із книги «Розмови з друзями»
Дронь Артур
20.07.2021
Перша книга Саллі Руні – роман «Розмови з друзями» – розповідає про двох студенток та історію їхніх стосунків. Френсіс та Боббі навчаються в університеті, виступають разом на поетичних вечорах, а колись навіть зустрічалися. Дівчата знайомляться зі старшим подружжям, Мелісою та Ніком, і згодом їхні розмови переростають у міцний зв’язок та почуття…
Руні у своїй книзі дуже цікаво показала, як головна героїня бачить зовнішній світ. Він для неї міцно переплетений із близькими людьми. Особисті почуття вона порівнює із зовнішніми явищами. Наче розмовляє зі світом через призму друзів. Бачить його за допомогою інших.
***
У ліжку ми складалися одна довкола одної, як оригамі. Як виявилося, можна почувати таку вдячність, аж не можеш спати ночами.
***
Того вечора ми вперше поговорили про наш розрив. Це було так, наче ви відчинили двері, які весь час були у вашому будинку, біля яких ви проходили щодня, намагаючись про них не думати.
***
Коли ти мене кинула, я відчувала, наче ти перемогла мене в грі, у яку ми грали разом, тож хотіла тебе повернути й перемогти.
***
Пробач, що моє оповідання тебе образило. Гадаю, воно показало, що я можу бути чесною з іншими, навіть коли не до кінця чесна з тобою.
***
Нік побачив мене, наші погляди зустрілися. Я відчула те, що завжди: у мені наче з силою повертався ключ, але цього разу я ненавиділа сам ключ і те, що взагалі була відкритою перед чимось.
***
Я була мов порожнє горнятко, перекинуте Ніком, і тепер мені доводилося дивитися на те, що вилилося з мене: усі оманливі переконання щодо власної цінності й претензії бути тією людиною, якою я не була. Поки це все було всередині, я нічого не бачила. Тепер, коли я стала нічим, просто порожнім горнятком, я зрозуміла про себе все.
***
Страждання не зробить мене особливою, та й удавання, нібито я не страждаю, також не зробить. Обговорення або навіть писанина про нього не зроблять страждання чимось корисним. Нічого не зробить.
***
Я молилася: будь ласка, поможи мені, будь ласка. Знала, що існують певні правила: спершу треба повірити в божественний порядок, а лише тоді звертатися до Бога з якимись проханнями, однак я не вірила. Але я докладаю зусиль, думала я.
***
Згідно з Біблією, усі хворі люди були достатньо хорошими, щоб їх зцілили здорові.
***
Відмовляючись визнавати свою хворобу, я відчувала, що можу утримувати її поза часом і простором, лише у своїй голові. Якби про неї дізналися інші, хвороба стала б реальною, і я провела б усе своє життя в статусі хворої людини.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно