5 маршрутів: Книги, які надихають на особливі мандри
Макарик Віталіна
07.04.2018
Хтось їде у популярні туристичні тури, щоби відвідати відомі місця і пам’ятки, хтось вирушає у мандри за яскравими враженнями і цікавими знайомствами, а хтось обирає особливий маршрут – той, який може привести до відкриття чогось нового у собі, в науці чи у світі. Саме про останній тип мандрівок йдеться у книжках із цієї підбірки. Може, і вас вони надихнуть на подорож, що запам’ятається на все життя?
Чільне фото – Іларіонов Євген
«Дорога святого Якова» Дзвінки Матіяш
По позначеній жовтими мушлями дорозі впродовж багатьох століть простують паломники з різних куточків світу. Дорога святого Якова, Каміно-де-Сантьяґо може привести подорожніх не лише до собору імені цього святого, а й до внутрішньої рівноваги, миру з собою, до віри або до Бога. Восени 2013 року цей шлях пройшла українська письменниця Дзвінка Матіяш – і свій досвід, повний відкриттів та одкровень, передала у цій книзі.
На перший погляд, вона схожа на путівник – із зазначенням міст, пройдених за день кілометрів, ресторанчиків, у яких мандрівники підживлювалися паельєю чи круасанами з шоколадом, з описом виноградників і каштанових гаїв, через які веде дорога, з розповідями про прихистки й гостинних і не дуже госпітальєро, для яких піклування про паломників – це частина служіння. Але авторка не документує весь шлях – пише лише про те, що запам’яталося, запало в душу. І духовним змінам та відкриттям приділяє більше уваги, ніж змінам ландшафту. Бо Дорога святого Якова – це не стільки Пригода, скільки Досвід. У кожного – свій.
У цій книзі багато дуже особистих історій. Очевидно, не всі вони належать авторці – одні промовляють до нас чоловічими голосами, інші – вустами дитини. І з них можна відчути, що попри те, що Дорога святого Якова є одним з найвідоміших і найпопулярніших паломницьких маршрутів. Не всі, хто ступає на неї, роблять це з релігійних переконань, як і не всі проходять до кінця. У кожного своя мотивація, але в будь-якому разі вона глибока. Бо хіба будеш пішки прошкувати довгим складним шляхом, несучи на плечах важкий рюкзак, кутаючись від дощу, спеки чи вітру, якщо всередині тебе не горить якийсь вогник, який покликав тебе на цю Дорогу?
«Прогулянка лісами. Двоє лінюхів проти дикої природи» Білла Брайсона
Туристичні маршрути у США з’являються, стають мега-популярними і за кілька років занепадають, розповідає письменник-мандрівник Білл Брайсон. Але Аппалацька стежина, яка простягається на майже 4000 кілометрів вздовж гірської системи Аппалачі, стабільно лишається однією з найзалюдненіших. Попри те, пройти її повністю – завдання не з простих (скелі, дрімучі ліси, стрімкі потоки і чорні ведмеді – це далеко не всі фактори ризиків). Багато американців полюбляють прогулятися окремими ділянками стежини під час вікенду. І ось Білл Брайсон вирішує і собі пройти цим маршрутом. Щоправда, ніхто з рідних і близьких друзів не бажає долучатися до цієї авантюри, і компанію йому складає давній товариш Стівен Катц. Тоді обоє мандрівників мають не найкращу фізичну форму і не найтепліші стосунки. Але поклик пригоди заглушує голос здорового глузду, і вони виходять на маршрут.
Білл Брайсон жваво і дотепно описує халепи, в які вони потрапляють, непорозуміння і моменти дивовижної гармонії між ними – крутими і дивакуватими мандрівниками, які зустрічаються на шляху, – та свої відчуття. А, крім цього, розповідає масу цікавих фактів про флору і фауну Стежки і містечка, які трапляються вздовж неї, про те, як натуралісти відкривали нові види рослин і як бездарна політика державних організацій, що опікується лісами, чимало цих видів винищила.
Пізнавальна і весела, ця книжка не лише надихає на піший похід лісами, а й заспокоює тих, кому не вдається дійти до мети: не важливо, скільки кілометрів ти зрештою пройшов – якщо ти зважився на це, відчув цей маршрут і життя на ньому, ти вже переможець.
«Кипуча річка. Пригоди й відкриття в Амазонії» Андреса Руссо
Ця пригода виросла з давніх перуанських легенд, які маленький Андрес слухав від дідуся. Коли ж хлопчик виріс і став молодим ученим, який вивчає геотермальні джерела, то з’ясував, що одна з дідусевих історій – про киплячу річку, вода в якій настільки гаряча, що тварини, потрапивши туди, можуть зваритися живцем, а місцеві люди заварюють цією водою чай – може виявитися правдою. І тоді Андрес Руссо вирушає у джунглі Амазонії, на каное і пішки долаючи важкі кілометри тропічних заростей, аби з допомогою шамана і кількох індіанців відшукати загадкову річку, що кипить.
Ця книга – щось на кшталт геотермального детективу, який, втім, не закінчується відкриттям гарячого джерела. Адже виявляється, що не лише корінні жителі цієї місцини, де протікає незвичайна ріка, місцеві скотарі і мисливці, а й великі нафтові магнати та уряд неабияк зацікавлені кипучою водоймою. І перед молодим ученим постає проблема: хто має вийти переможцем у протистоянні потреб науки, економічної вигоди і особистих потреб аборигенів?
«Кипуча річка» – книжка, що вийшла у серії «TED Talks». Вона у всіх сенсах барвисто – зі світлинами, цікавими історіями і захопливими описами – розповідає про подорож, яка привела автора до важливого наукового відкриття.
«Ніч вогню» Еріка-Емманюеля Шмітта
Десять днів у пустелі – мандрівка, яка починалася як банальний похід у туристичній групі, похід, в якому не мало б бути жодних пригод чи несподіванок. 28-річний Ерік-Емманюель Шмітт вирушив у нього, щоб відчути атмосферу життя Шарля де Фуко, про якого мав написати сценарій. І спершу все йшло за планом: вивірений маршрут, вечірні розмови і дискусії, відкритий і життєрадісний провідник-туарег, «приручена» Сахара. Але потім автору не пощастило… загубитися. Залишившись сам-на-сам з небом, піском і спекою, він переживає дуже важливе одкровення. Ступивши в пустелю агностиком-атеїстом, Ерік-Емманюель Шмітт виходить із неї людиною, яка вірить у Бога.
Ця книга – не про те, як вижити у Сахарі (хоча й це, безперечно, є цікавою її складовою), а про те, як змінити життя. За ці одкровення, філософські роздуми й богословські бесіди, «Ніч вогню» одночасно і хвалять, і засуджують. Бо якщо ви шукаєте карколомних пригод, то їхню дещицю ви, звісно, знайдете (загубитися між безкраїх пісків – це вже нічогенька пригода), але не настільки, щоб задовольнити свою жагу. Але якщо вам важливо пізнати досвід духовних перетворень, в цій книжці ви це таки побачите.
«Вздовж Дороги інків» Карін Мюллер
Мандрівниця Карін Мюллер не лише пише про свої подорожі, а й знімає передачі для «National Geographic» – і часто подорожувати їй вдавалося саме завдяки грантам цього тревел-видання. На карті над її ліжком були позначені найважливіші історичні маршрути, якими вона хотіла б пройти – Шовковий шлях, Соляний шлях, Стежка Хошиміна. Серед них і легендарна Дорога інків, яка простягається на три тисячі кілометрів від колумбійського кордону, через Еквадор і Анди до озера Тітікака. Червона лінія цього маршруту так притягувала й інтригувала Карін, що жінка вирішила піддатися їй і пройти Дорогу інків, дослідивши витоки давньої цивілізації і сучасне життя її нащадків.
Спонтанність, відкритість до світу й легка доля авантюризму перетворюють експедицію Карін на неймовірно цікаву мандрівку, в ході якої їй доводиться приєднуватися до протестувальників, пити самогон на Фестивалі чорної мами, відчути на собі, як в Андах упродовж одного дня зустрічаєш всі чотири пори року, проходити через дивні ритуали і записувати зворушливі й сумні історії. Авторка не поспішає якнайшвидше пройти запланований шлях, дозволяє собі на довше зупинятися у цікавих місцинах – і це дозволяє їй пізнати ритм та стиль життя місцевих мешканців, пізнати їхній досвід.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно