0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
5 екранізацій для літнього вікенду
літо довге. послухай ми будемо жити вічно
К. Бабкіна
 
«Все літо наче ніч одна» – так називається одне з оповідань Рея Бредбері. Влучніше і не скажеш. Найдовші дні у році пролітають як найкоротші ночі, залишаючи по собі густий, просочений сонцем і морем спогад про літо. Про літо, що наче свято, яке завжди з тобою. А щоб впорядкувати ці враження, потрібно трохи побути в спокої. Тож вмощуйтеся зручніше, беріть прохолодний напій, бо ми підготували для вас кілька екранізацій, з якими можна провести ці довгі вихідні. Одні з них – легкі й чуттєві, інші – пронизливі й такі, що залишають після себе чимало питань. Читати книжку чи дивитися фільм – обирати вам, а ми, як завжди, радимо робити й те, й інше для подвійного задоволення.
 
 
«Маленький Ніколя» (2009)
 
Ця стрічка – чудовий варіант для всіх поціновувачів легких французьких комедій. Фільм знятий за дотепними оповіданнями французького письменника Рене Ґосінні про маленького Ніколя та його друзів-бешкетників, які полюбилися читачам в усьому світі. Вихід стрічки приурочили до 50-річчя публікації першого оповідання з серії. Рене Ґосінні, до речі, не менш відомий також як автор коміксів про галлів Астерікса й Обелікса.
 
«Маленький Ніколя» – це дуже смішна, добра й наївна комедія для хорошого настрою й затишного перегляду в родинному колі. Історія розгортається у Франції 50-х років, у часи, коли хлопці ще навчалися окремо від дівчат. У класі Ніколя постійно трапляються якісь пригоди. Ось нещодавно у його однокласника Жоакіма народився братик, однак той «хотів велосипед, а не брата». Наслухавшись історій Жоакіма, Ніколя повертається додому і починає підмічати, що його батьки поводяться якось дивно – саме так, як і розказував Жоакім: тато став дуже уважним до мами і навіть виніс замість неї сміття, що буває дуже рідко. Не має сумнівів: тепер і в Ніколя з’явиться маленький братик. І що може бути страшніше! Адже тоді батьки вирішать позбутися маленького Ніколя. Тож разом із друзями він замислює план порятунку і розпочинає збирати гроші на гангстера. До чого тільки не доведе хлопчача фантазія та вигадливість.
 
  
«Хороший рік» (2006)
 
Ця стрічка за атмосферою та ідеєю дуже подібна до «Ожинового вина» – роману Джоанн Гарріс про буденну магію з французьким присмаком. Хлопець і винороб, ароматне спекотне літо, особливий зв’язок між двома людьми. «Хороший рік» знятий за однойменним романом ще одного британського письменника – Пітера Мейла.
 
Повернувшись після смерті дядька Генрі у містечко свого дитинства, Макс Скіннер налаштований швидко продати виноробне господарство, що дісталося йому від дядька, і повернутися назад до Лондона. Однак щось затримує Макса в Провансі. Серйозний і «згрубілий», він поринає в щасливі спогади дитинства, де хлопець так багато часу проводив із Генрі, й знову відкриває для себе прості радощі буття, яких його вчив дядько. А ще зустрічає там її, і потроху розтає. Хоча сюжет доволі класичний – діккенсівський, однак цю сонячну стрічку, пронизану ароматами французьких виноградників і літніх вечорів, хочеться переглядати знову і знову. Якщо ви потребуєте легкості й чуттєвості – беріть вина чи сидру, кличте друзів, коханого/кохану чи вмощуйтесь зручніше самі і вмикайте «Хороший рік». Тим паче, як тут пройти повз, коли в головних ролях красень Рассел Кроу й пристрасна Маріон Котіяр.
 
 
«Ловець повітряних зміїв» (2007)
 
Стрічка знята за романом афгано-американського письменника Халеда Госсейні, що кілька років  протримався у списку бестселерів The New York Times. Байдуже, дивитиметеся фільм, чи читатимете книжку – ви точно не забудете цю історію про зраду й спокуту. Аміра і Гасана – сина заможного господаря і слугу – з дитинства поєднували особливі стосунки. Відданий Аміру Гасан вважав свого маленького господаря своїм найкращим другом і був готовий ціною власного життя захищати його. Амір же, мати якого померла при пологах і за що він відчував провину, ревнував його до батька, який ставився до Гасана як до рідного. Правда відкриється Аміру через багато років, коли ані Гасана, ані батька вже не буде серед живих. А поки в Афганістан ще не вдерлися війська Радянського Союзу, хлопчики тішаться своїм забавкам, беруть участь у щорічному змаганні повітряних зміїв, яке закінчується драматично. Гасан, побігши ловити повітряного змія, стає жертвою жорстокості Асефа та його банди. І що найстрашніше – все це бачив Амір і втік. Усе життя він носив у собі ту зраду, допоки не отримав від долі можливість спокутати. Але чи все можна спокутати?
 
Як? До мурашок, пронизливо, щемко, глибоко, життєво, без прикрас. Якщо хочете чогось легкого, то зупиніться на перших двох фільмах/книжках. Якщо ж готові до драми й надриву – ви не розчаруєтесь у «Ловці повітряних зміїв».
 
 
«Не відпускай мене» (2010)
 
Стрічка знята за однойменним романом-антиутопією нобелівського лауреата Кадзуо Ішіґуро. Роман «Не відпускай мене» входить до 100 найкращих англомовних книжок з 1923 до 2005 року за версією журналу «Time». Навряд чи ви читали колись щось подібне. Це історія, яка назавжди врізається в пам’ять.
 
До теми: купити книжку «Не відпускай мене»
Чим суспільство готове пожертвувати заради здоров’я нації? А точніше ким, щоб викорінити рак та інші страшні захворювання. В антиутопічному світі Ішіґуро ціна такого науково-технічного прогресу – не лише життя людей, але і їхнє право на душу. Головні герої Кеті, Томмі і Рут – обрані. Як і ще сотні дітей у всій Великій Британії, вони – донори. Їх, як свиней, від народження вирощують на забій. Навіть спеціальне місце створили для цього, назвавши його привілейованою школою-інтернатом Гейлшемом – закрита територія, де контакт із зовнішнім світом зовсім примарний. Життя після навчання не передбачало нічого хорошого. Не має сенсу планувати щось, будувати кар’єру, створювати сім’ю, адже на кожного з них рано чи пізно чекає «виїмка». Сенс їхнього життя визначений наперед. Але що робити, якщо «донори», так само як ті, кому віддають свої органи, мріють, відчувають, закохуються. І тоді все, що в них залишається – це відчай і примарна надія на звичне життя, що звучить лейтмотивом пісні «Never Let Me Go». Стрічка залишає по собі гнітюче відчуття приреченості, багато думок, а ще бажання обійняти найдорожчих.
 
 
«Сфера» (2017)
 
Усе починається за всіма канонами історій про «американську мрію». Мей Голланд (Емма Вотсон) завдяки посередництву її подруги Енні запрошують до найвпливовішої і найуспішнішої інтернет-корпорації «Сфера». Мей у захваті від усього, що відбувається довкола, і швидко втягується. Що ж таке та «Сфера»? Сотні перспектив, комфортні умови праці для співробітників та приємні бонуси для їхніх родичів (як-от медичне страхування для хворого батька Мей), можливість знати все про всіх, миттєвий доступ до будь-якої інформації, зібраної в одному місці –  профілі користувачів у соціальних мережах, облікові записи абонентів електронної пошти, особисті дані користувачів, індивідуальні зацікавлення.
 
«Сфера» пропонує революційні рішення і проголошує суцільну прозорість: камери й мікрофони всюди, де тільки можна, заради загальної безпеки: «Секрети роблять злочини можливими. Ми чинимо зло, коли нас не бачать». І Мей стає першою «прозорою» – першим сфероїдом, який 24/7 носитиме з собою камеру й ділитиметься кожною миттю роботи та своїм особистим життям з публікою. Нічого не нагадує? Здається, таким скоро буде світ, у який ми й так вже втягнуті. Але яка вона – інша сторона медалі? Нівелювання особистого простору, відсутність індивідуального, розмивання меж між приватним та суспільним, жертви «прозорості»…
 
Стрічка, знята за однойменним романом американського письменника Дейва Еґґерса, вийшла дуже динамічною й напруженою. Опісля хочеться якомога довше не заходити в соцмережі. А це непогана ідея, щоб не проґавити літо.
 
Вам може бути цікаво
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
stary_lev Стежити
дописів читачів