«101 далматинець»: історія родом з дитинства
Єфремова Анастасія
14.09.2017
Як часто вам трапляється зустрічати в місті далматинців? Собак різноманітних порід можна побачити на вулицях і в парках, але плямистих чотирилапих – аж надто рідко (звісно, якщо вони не живуть десь по сусідству з вами). Однак саме цих граційних й напрочуд кмітливих тварин ми точно не сплутаємо ні з ким. На анімаційному фільмі «101 далматинець», а також його кіноверсії виросло не одне покоління. А відтепер українські читачі можуть насолодитися оригінальною історією про викрадення цуценят-далматинців і в українському перекладі. У цьому матеріалі спробувала зібрати все найцікавіше про «маму» ста й одного далматинця, історію написання культової книжки, а також про те, хто насправді прославив плямистих чотирилапих.
Доді Сміт – літературна мама далматинців
Можливо, хтось так само до анонсу «Видавництва Старого Лева» ніколи не замислювався, що «101 далматинця» вигадав не Волт Дісней та його сценаристи. У 1956 році у видавництві «Heinemann» вийшла книжка «101 далматинець». Її авторка – англійська дитяча письменниця Доді Сміт, у творчому доробку якої 9 романів, 11 п’єс і 2 сценарії до фільмів.
Доді народилася 1896 року в Англії, у графстві Ланкшир. Коли дівчинці було 8 місяців, помер її батько, після чого вони з мамою переїхали до Манчестера. Гарольд, дядько Доді, був актором в аматорському театрі, а 1904 року очолив Манчестерський драматичний гурток. Тож зовсім не дивно, що у віці 4-х років Доді вже грала у театрі, а в 13 – уже була досвідченою акторкою. У 14 років дівчинка з мамою та вітчимом переїхала до Лондона, де 1914 року вступила до Академії драматичних мистецтв. Перша популярність до Доді прийшла після постановки п’єси «Осінній крокус», яку вона написала 1931 року під псевдонімом С. Л. Ентоні. Намагаючись звільнитися від звання «продавчині, яка пише п’єси» (на той час письменниця заробляла, працюючи в магазині), Доді вже не вперше писала сценарії під чоловічим псевдонімом. У 1949 році вона видала свій перший роман – «Я захоплюю замок», який приніс їй міжнародне визнання, був поставлений на сцені і 2003 року екранізований.
У 1956 році Доді звершила книжку «101 далматинець», з якою назавжди увійшла в історію. Цікаво, що далматинці – аж ніяк не випадкові герої книжки. У Доді було дев’ять далматинців, одного з яких дійсно звали Понґо. Саме на честь нього і названий улюбленець головного героя книжки, пана Любенького. Крім того, сцена з народженням 15-ти далматинців теж цілком правдива: після смерті Понґо письменниця взяла ще двох далматинців – Фоллі й База, у яких 1943 року народилося 15 цуценят. Ідею ж дитячої повісті про викрадення цуценят далматинців Доді підкинув її друг, що якось після народження цуценят завітав до неї додому і жартома зауважив: «З цих собак можна було б зробити чудові шуби!»
Після «далматинців» і шаленого успіху анімованої екранізації від студії «Дісней» Доді Сміт продовжила письменницьку діяльність і навіть написала сиквел до «101 далматинця» – «Зоряний гавкіт». Однак перевершити успіх першої «собачої історії» так і не змогла.
Як Волт Дісней прославив далматинців
Не відомо ще, чи викликали б далматинці в нас таку радість і дитячий захват, якби не прославлені екранізації книжки «101 далматинець». І саме завдяки екранним версіям усі діти напевне знають, що цуценята далматинців народжуються без плямок.
З мультфільму «101 далматинець» 1961 року
На сьогодні книжка «101 далматинець» Доді Сміт була тричі екранізована, а також адаптована як мюзикл. Перша екранізація з’явилася 1961 року. Саме тоді студія «Діснея» випустила однойменний анімаційний фільм. Екранізація повісті Доді Сміт стала 17-м анімаційним фільмом студії, 10-м найкасовішим фільмом 1961 року та одним з найпопулярніших фільмів студії за десятиліття. У 1962 році фільм отримав премію BAFTA в номінації «Найкращий анімований фільм». Ця робота стала знаковою для «Дісней» ще й тому, що під час створення «101 далматинця» вперше було використано метод ксерографії. У всіх попередніх мультфільмах використовували мальовану анімацію, тож ілюстраторам доводилося щоразу вручну перемальовувати зображення на плівку. Навіть страшно уявити, скільки часу знадобилося б, щоб зобразити усі плямки далматинців. До речі, хтось навіть підрахував, скільки плямок можна побачити в мультфільмі: 6 469 952 загалом, 72 плямки – на Понґо, 68 – на Петітті і приблизно по 32 плямки на кожному цуценяткові.
З мультфільму «101 далматинець» 1961 року
Чи не найкраще аніматорам вдався образ Стервелли (Круелли, Лютелли) де Віль, яку створив художник Марк Девіс. І тут варто віддати йому належне: Стервелла – із сірим відтінком шкіри, скуйовдженим чорно-білим волоссям, у довгій елегантній чорній сукні та величезній шубі, з мундштуком із рожевою сигарою і ядучим зеленим димом – навіть перевершила свій літературний оригінал.
З мультфільму «101 далматинець» 1961 року
Своєю зовнішністю екранізована Лютелла завдячує Жа Жа Габор – американській акторці угорського походження, яка була дуже популярна на той час і славилася своєю любов’ю до хутряних пальт.
Жа Жа Габор
У 1996 році студія «Дісней» випустила художній фільм «101 далматинець», що фактично повторював анімовану екранізацію 1961 року. І тепер важко уявити когось іншого, крім Гленн Клоуз, у ролі Круелли де Віль, за задумом режисерів – власниці «Дому мод де Віль».
А ще хто б міг подумати, що викрадачі цуценят – Джаспер і Хорас – за кілька років стануть найвідомішим лікарем сучасності, доктором Хаусом, і батьком найкращого друга Гаррі Поттера – містером Візлі. Адже саме Г’ю Лорі і Марк Вільямс втілили на екрані дует братів-викрадачів.
Г’ю Лорі (Джаспер) і Марк Вільямс (Хорас) у фільмі «101 далматинець» (1996)
У 1997–1998 на телеекрани вийшло три сезони мультсеріалу «101 далматинець» за мотивами однойменного повнометражного мультфільму 1961 року. У 2000 році вийшов сиквел диснеївського фільму 1996 року – повнометражний фільм «102 далматинці», а 2003 року – його анімаційна версія «101 далматинець 2: Пригоди Патча в Лондоні».
Як же все було насправді
Книжка «101 далматинець» – історія родом з дитинства – дуже особлива й тепла. Студії «Дісней» направду добре вдалося передати атмосферу книжки. Тож велика радість, що відтепер можемо насолодитися повістю Доді Сміт в українському перекладі Наталії Ясіновської, ще й у такому чудовому оформленні. Ілюстрації Тетяни Цюпки додають книжці потрібні акценти, точніше – потрібні плямки.
Українське видання вийшло дуже «бешкетницьким» і водночас милим. Любеньким. Адже саме таке прізвище у головних героїв книжки – пан і пані Любенькі. Вони – улюбленці молодої пари далматинців, Понґо й Леді. Так, ви правильно прочитали. Адже, як стверджує Понґо, Любенькі, як і більшість людей, «вірили, що це вони – власники собак, і навіть не усвідомлювали, що насправді – усе навпаки. Понґо та Леді вважали це зворушливим і кумедним, тож дозволяли своїм улюбленцям думати, що так і є». Уже з цих слів можна закохатися в історію, яка розповідається радше від імені чотирилапого оповідача, ніж двоногого. Читач стає свідком того, як всі собаки довкола Лондона об’єднуються з єдиною метою – порятувати цуценят далматинців. Хочеться, щоб біда так само єднала і людей. Адже лише спільними зусиллями можна подолати найбільшу кривду.
З мультфільму «101 далматинець» 1961 року
Для своєї чудової історії Доді Сміт вигадала термін «сутінковий телегав» (Twilight Barking). Він називає типову для багатьох домашніх тварин поведінку, і саме завдяки телегаву Понґо і Леді вдалося знайти і порятувати цуценят: «Багато людей мали б зауважити, що собаки люблять гавкати раннього вечора. Сутінки навіть іноді називають "часом гавкоту". Міські собаки гавкають рідше, ніж сільські, але всі знають Сутінковий Телегав. Це спосіб зв’язку з далекими друзями, передача новин і пліток». Крім того, Доді Сміт чимало увагу приділила історії походження породи далматинців та розкриттю характеру цих тварин, про що читачі дізнаються у ході оповіді. Це робить книжку не лише захопливою казкою, а й пізнавальною історією.
З мультфільму «101 далматинець» 1961 року
Такі історії, як «101 далматинець», посідають на книжкових полицях особливе місце, зігрівають холодними днями, дарують віру в хороше й залишають по собі щось щемке й радісне. А ще ті, хто прочитає книжку, знатимуть, що:
– у Лютелли де Явол був чоловік! Пан де Явол, що дуже зручно для Лютелли, був хутровиком;
– няня в родині головних героїв була не одна. До одруження про пана Любенького й Понґо турбувалася Няня Дворецька, а про пані Любеньку й Леді – Няня Кухарська, які залишилися жити разом з Любенькими після їхнього одруження;
– пан Любенький не був ані музикантом, як Роджер в анімаційному фільмі 1961 року, ані розробником відеоігор, як у стрічці 1996 року. Він був фінансистом і якось дуже допоміг урядові, за що його винагородили, скасувавши на все життя податок на прибутки (казка, не менше). Саме тому родині Любеньких не треба було турбуватися про гроші;
– у далматинців подружжя Любеньких народилося 15 цуценят. Загалом з Пекельного Палацу Лютелли було врятовано 97 цуценят, разом з Понґо й Леді – 99. Хто ж ті двоє, завдяки яким книжка отримала свою назву? Так, в екранізаціях опущено чимало героїв-тварин: біла кішка Лютелли, хлопчик Томмі, який позичив візочок для цуценят далматинців, тер’єр Стафордшир, який допоміг далматинцям дістатися Лондона. Серед них і далматинка Знайда, яку пані Любенька кволу знайшла на дорозі. Знайда стала мамою-годувальницею для цуценят Леді і зрештою залишилася в родині Любеньких. Хто ж був сто першим – читайте і все дізнаєтеся!
– серед 15-ти цуценят імена мали лише Малявка, Латка, Пухлик і Щасливчик.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно