0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
"Земля Загублених" Калитко: читання, яке зачудовує
Random
Особисто для мене книжка Катерини Калитко "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки", що побачила світ у львівському "Видавництві Старого Лева", стала не лише дивовижним, але й зовсім непередбачуваним досвідом прочитання. Зачудовує не тільки сама стилістика, слово чи характерна ритміка, але й компонування тексту. Зачитуючись, насамперед очікуватимеш, що матимеш справу зі звичною монолітною канвою роману. Та зненацька пересвідчуєшся: абриси твору нагадують тобі специфічний архіпелаг фрагментів, об'єднаних аж ніяк не лінійною фабулою, а передовсім якимось недосяжним "мерехтливим кодом", яким оповідь вишиковується у дещо незвичне, на кшталт ризоми.
 
Тарас Лютий, ВВС Україна
 
За промовистою монохромною палітуркою, оформленою з використанням фото, зробленого самою авторкою, яке начебто вже задає емоційну тональність подальшого наративу, на читача очікують дев'ять добірних частин тексту. Безперечно, спойлити, або висловлюючись простіше, невигадливо переказувати зміст написаного не має аніякого резону.
 
Проте, читаючи, та нехай і переповідаючи художній твір, ми неминуче щось додаємо до прочитаного, бодай перекодовуємо близькими для себе смислами. А, зрештою, давайте спробуємо зовсім неквапливо "пройтися" сюжетними шляхами хоча б декількох оповідок цієї книжки, немов лабіринтом, аби переконатися, що ключ і розгадка до них — головні персонажі — відсторонені, відкинуті, загублені, себто, просто Інші люди.
 
У першому ж оповіданні ми одразу поринаємо в заплутану драматично-психологічну ситуацію, котру можна представити низкою питань.
 
Приміром: чим є твоє буття, коли ти народжуєшся від чужинця й не знаєш нікого зі своїх кровних батьків? Коли за всіма ознаками ти дівчинка, хоча названі батьки в тобі бачать виключно сина? В який спосіб це відображається на твоїй ідентичності? Зрештою, як ти дивишся на світ, якщо тебе посадили в "соціальний мішок", геть регламентований, де абихто мусить посісти власне місце? Та тільки-но ти учуєш несумісність із таким способом бути, як неминуче стаєш Іншим, ба може навіть і Чужим. 
І далі: що робити, якщо на землі, де ти живеш, негадано з'являється справжній чужинець? І якщо тобі самому, чи то пак самій, жилося чужинцем серед "своїх", то либонь із чужими не має бути складніше й поготів. Але як переживається той перехід на бік чужинця? І взагалі: кого ти зраджуєш більше — себе чи "чужих своїх"?
 
В наступній оповістці знову спостерігається ситуація заточення. Ще один Інший тривожно живе за камінним пристінком фортеці, а затим потрапляє до карцеру за свої панічні настрої під час вторгнення ворогів. Однак деколи стається так, що навіть в'язню, нехай він буде найбільш розгубленим і нетямущим, часом таланить більше, аніж тому, хто почувався цілком безпечно й лишався на свободі.
 
 
Життя у "кам'яному мішку" вчить задовольнятися малим. А якщо тобі все ж таки вдається пробити мур і прорватися потойбіч, то пам'ятай — твоя самотня загубленість нікуди не подінеться. Здавалось би, такі непов'язані між собою оповідання, але вони раз у раз перегукуються хисткими згадками, замаскованими в сюжетній канві. Якщо першу та другу оповідки поєднує ледь помітне спільне згадування про той таки напівзруйнований і поновлений елемент кам'яного муру, то в третій ми вдруге зустрічаємося з героїнею першої історії, яку в таборі чужинців так само сприймають більше за юнака, ніж дівчину.
 
Ставши любовною пасією ватажка ворожих вояків, вона викликає зневіру в приятеля свого коханця. Тим часом, його підозра дужчає настільки, що врешті приводить дівчину до загибелі. Втім, її кривдника доля теж покарала: від імені черепа його відтятої голови й провадиться ця оповідь.
 
Прочитавши ці три частини, читач уже ніби налаштувався на розповідь про якісь історично віддалені події, аж раптом у подальших частинах авторка повертає нас до повсякденної української реальності, створюючи враження подорожі в просторі та часі. 
Надалі читачеві доведеться самотужки докладати інтелектуальних зусиль, аби звести в єдине ціле картини наслідків воєнних дій на Донбасі, переживання досвіду невдалої крадіжки кишеньковим злодюжкою, дізнатися, які таємниці приховує море, довідатися про нетипову ікону Божої Матері, перейнятися почуттями людини, яка щойно приймала пологи, та промайнути через усі смислові точки напруги попередніх оповідей.
 
Навдивовижу, але всі ці "маленькі страшні казки" залишають враження заціпеніння й зачарованості… І, звичайно ж, загубленості…
Вам може бути цікаво
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
stary_lev Стежити
дописів читачів