«Забагато щастя»: маленькі Жінки у великому світі
Кравцова Оксана
08.08.2017
Якось під час кухонних посиденьок із подругою я поділилася враженнями від читання книги «Забагато щастя» Еліс Манро. Мовила, що в оповіданнях наявна вельми колоритна галерея жіночих образів, але вміщені вони в незвичні сюжетні перипетії. Подруга сказала, що, можливо, важливі не так історії, як потреба їх розповісти. Подумалось, що вона має рацію. Завдяки такій наративності можна побачити, як кожна з героїнь проявляє себе в різних обставинах, а також з’ясувати, яким є жіноче щастя, і чи буває його забагато.
10 фрагментів життя жінок із присвятою чоловікові
«Інший вимір». Дорі – покоївка в готелі. Динамізм подій підкреслено «відрубуванням» шматків її буття. Смерть матері, вагітність, заміжжя. Відсутність альтернативи, невеликий життєвий досвід, нерозуміння себе. Наслідок – співмешкання з тираном. Дорі отримує листа: «Світ засудив мене як Монстра, і я з цим не сперечаюся, хоча можу згадати зараз людей, які кидають бомби та спалюють міста, морять голодом і вбивають сотні тисяч людей, і їх не вважають Монстрами, а нагороджують медалями і вшановують, лише дії проти малого числа сприймають як приголомшливе зло. Це не причина вибачати, це просто спостереження». Він повідомляє: усвідомлення свого найгіршого призвело до певності наявності «іншого Виміру», де живуть їхні діти. Химерно, але після прочитання жінка відчуває полегшення.
«Художній твір». Учителька музики Джойс – покинута жінка, зациклена на власній поразці. Авторка розмірковує тут про кохання: «Чи можна його виокремити, той момент удару межи очі, ту раптову катастрофу? Удар долі, після якого людина стає калікою, злий жарт, після якого пильні очі беруться потворними більмами». Маріонеткою в іграх дорослих стає Крісті – дочка розлучниці й учениця Джойс. Дівчинка захоплювалася учителькою, бувши лише джерелом інформації. Підрісши, пише книгу, вміщуючи оповідання «Kindertotenlieder» – присвяту Джойс.
«Узвишшя Венлока». Студентські будні героїні, стосунки з сусідкою Ніною та містером Первісом, асоціація вірша з неприємною ситуацією. Насамкінець читаємо думки про тодішнє студентство: «Вони поспішали, не знаючи всього, на що здатні».
«Глибокі-западини». Це оповідання про час, коли дитина обирає свій шлях. Уявлення Саллі руйнуються. А син – її копія – здобуває бажану й нею свободу. Кент каже: «Мені здається кумедним, що людина повинна замикати себе в якомусь одязі […] Нам дано шанс вивчити світ внутрішньої чи ще якоїсь реальності й пережити в ній і духовне, і фізичне, і весь спектр хорошого і жахливого, доступного людству, де є біль, а також радість і сум’яття…».
«Вільні радикали». Ніта, 62 роки, хвора. Сумує за чоловіком Річем. Щоранку в подробицях згадує, що немає його в меншій ванній кімнаті, спальні, у більшій ванні, на кухні, на ґанку, у кабінеті, пов’язуючи приміщення з життєвими подіями. У її будинок приходить незнайомець. Навіть на порозі смерті жінка намагається відтермінувати її.
«Обличчя». Хлопчик зі страхітливою плямою на обличчі. Несприйняття батька. Боротьба матері за сина. Знаходиться дівчинка, яка вподобує його. Хоче виглядати так само, нівечить своє обличчя. Дітей розлучають. Бувши дорослим, головний герой думає про зустріч із нею. Чи вона би щось змінила. Дає читачеві три варіанти розгортання подій: «неодмінно», «на певний час», «аж ніяк». Обов’язково варто звернути увагу на неймовірний вірш Волтера де ла Мара.
«Такі жінки». Дівчинка – споглядач змагання жінок за чоловіка. Їм не так важливо, що він помирає, як бажання виграти. Юнка зазначає: «Я досить добре второпала суть усіх поразок та перемог у змаганні між Сільвією та Роксаною, але все одно було дуже дивно, що химерним призом був містер Крозьє».
«Дитячі розваги». Марлен і Шарлен – дівчатка, що чинять злочин. Об’єкт нелюбові – «спеціалізована» Верна. Дорослою Марлен намагається дослідити ставлення різних культур до людей із розумовими та фізичними вадами. З’ясовує, що їх як цькували, так і поклонялися їм. Про вчинок: «Чи не виникало і в мене бажання покаятися під час цієї розмови? Чи ще колись? […] Ні. Це не для мене. Що було, те було. Сонми янголів, не зважаючи на криваві сльози».
«Ліс». Є чоловік (Роб) і жінка (Леа). Він самітник, а вона втомлена життям. Їхні стосунки – безлюдні хащі. І не надто видніється перспектива просвітку.
«Забагато щастя» – оповідання на десерт. Софія Ковалевська – сильна жінка у світі чоловіків, якою рухає кохання, а також відчуття власної значимості: «Він же геть забув, що вона не лише математик, а ще й літераторка. Яке розчарування для парижан, що він ні те, ні те. Просто науковець і чоловік». Вона любила свою роботу, хоча «досить пізно зрозуміла», що «життя може давати відчуття великого задоволення без якихось великих досягнень». Була щасливою в тодішньому морі маскулінної самовпевненості. Жіночною, розумною, доволі взірцевою.
У цій збірці немає сентиментів. Хочеться підтримувати, співпереживати, але в цьому жодної потреби. Яким є жіноче щастя? Мабуть, різним. Як і жіночі долі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно