0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Як я руйнувала імперію любов’ю
Random
Руйнувати імперію – нелегка справа. Особливо для дівчинки-підлітка, яка повинна насолоджуватися своїм безтурботним дитинством. Книга Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію» - це віддзеркалення переживань і почуттів дівчинки Яринки, яка пізнає не тільки глибини внутрішнього світу, а й умови життя в тоталітарній системі.
 
Авторка через курйозні ситуації, першу любов і дружбу намагається донести до маленького читача розуміння «совєцького» життя з усіма його невід’ємними складовими – мітингами, дефіцитами, спекулянтами та заборонами. Однак це не політична повість, а захоплююча розповідь про підлітків, які творять своє життя.
 
«Червоних штанів радянські люди не носять»
 
Розпад Радянського союзу червоними нитками переплетений з історією сім’ї Яринки. Все оточення дівчинки – патріотично налаштоване. Дідусь через свої націоналістичні переконання був заарештований, хоча і був фронтовиком. Гуманна судова система винесла йому вирок лише за фотокартку з приятелем, який був у повстанській формі: «Краще хай десять невинних опиняться за ґратами, ніж один ворог радянської влади залишиться на свободі». Батьки під час поїздки до Риги захоплюються величчю латишів і їхнім прагненням жити у вільній країні. «Летюча» тітонька Орися вражає безстрашністю, відверто виявляє свою позицію.
 
Збереження історичної пам’яті є надважливою справою для кожної сім’ї. Попри націоналістичний пафос, діти повинні розуміти значимість незалежності, цінність свободи слова та самовираження. Адже вони з дитинства мають те, про що їхні батьки боялися навіть і мріяти. Зірка Мензатюк намагається пояснити сучасним підліткам життя в тоталітарній системі не абстрактними поняттями, а через побут, звичайне життя дівчинки з усіма його барвами – новими знайомствами, цікавими подорожами, веселими пригодами, джинсами «варьонками» і малиновими шнурками. Яринка знайомиться зі своїми однолітками, які підтримують радянську владу, хочуть стати зразковими комсомольцями. Але справжніми друзями для неї є Ігрек, Микола і Півоня, які не бояться свого вільнодумства.
 
«Вітер траву нагинає, а дуби ламає. Краще бути травою. Низенько нагинаючись. Її топчуть, витирають об неї ноги, але то вже що кому до смаку»
 
Стереотипність радянського мислення окремих персонажів і бажання «навернути на шлях істини» поєднується з історіями про бандерівців і піснями січових стрільців. Здоровий цинізм та розуміння гротескності деяких ситуацій контрастує зі зразковою піонерською поведінкою та бажанням «вислужитися» перед начальством. Насправді, то велика несправедливість, коли людину оцінюють не за її заслуги, а за вміння доносити на інших. Радянська система одних змушувала підкорятися і мовчати, а з інших робила нелюдів, здатних лише служити імперії. Проте все те, що збудовано на сльозах і на приниженні людської гідності, все одно руйнується. Бо найміцніший фундамент – то свобода, любов, дружба та щирість.
 
За жанром «Як я руйнувала імперію» - повість, у якій зображені події 1988-1989 років, тобто – переддень великих державних перетворень. Зміни відчувають і дорослі, і діти. Тітонька Орися вступає в Рух, майструє жовто-блакитні значки, селяни – відстоюють свої права на церкву, яку радянська влада перетворила на сховище для міндобрив. Імперії не руйнуються за один день. Тому авторка відобразила у своїй книзі поступове послаблення тоталітарного режиму, часткову дерадянізацію – проведення першого в Україні фестивалю року, з’їзд Руху, Ланцюг Злуки.
 
«Як я руйнувала імперію» переповнена національним колоритом. Тут тобі й самобутня баба Софрониха, яка палко відстоює церкву, але в той же час вірить у чортів і відьомські чари. І легенда про квітку едельвейсу, яку здавна вважають приворотною. І жартівливі пісні, і місцеві діалекти. І чудернацькі буковинські імена – Півонія, Фіалка, Калина.
 
Текст надзвичайно соковитий, переповнений фразеологізмами, яскравими метафорами, цікавими образами і символами. Розмовна лексика додає динаміки, «ореальнює» персонажів; емоційно-експресивна - допомагає глибше осягнути настрій героїв.
 
- Панно Яринко, чуєш тріск? – нахилився до мого вуха Ігрек.
- Га? Де? Не чую!
- Тріщить Совдепія! Валиться!
- Від крику?
- Ага! Як мури єрихонські!
 
Довершеність книги у деталях. Головні герої настільки майстерно виписані, що ніби от-от зійдуть зі сторінок книги. І читач побачить перед собою пишні щічки Півоні, рокерську футболку Ігрека, шліфовані нігті «диванного» патріота Андрія, нові джинси Ніночки. Та не тільки в речах ця довершеність, а й у вмінні передати пропахлу морським вітром і солодкою ватою Одесу, виписати захоплення мами Яринки вишнево-білими півоніями - символом нескореності латишів. Але разом з тим – відверто зображені Чорнобильська трагедія, дитяча хвороба алопеція, «шизофренічність» деяких радянських фанатиків.
 
«Я любила героя з волошковими очима, а він – патріот боягузливий. Та ще й ревнивець. І очі в нього не волошки».
 
Головній героїні вдалося не тільки разом з іншими українцями зруйнувати імперію, а й відчути любов. У книзі вона представлена у кількох вимірах. Неусвідомлена любов до кицьки Пуми підкреслює світову тотожність: ми осягаємо любов тільки тоді, коли когось втрачаємо. Кішка стала справжньою товаришкою дівчинки, вона забавляла свою хазяйку, будила зранку ніжним муркотінням, ходила «хвостиком». Але тільки тоді, коли її не стало, Яринка зрозуміла, як сильно насправді любила свою Пуму.
 
Любов до друзів також надихає. Ігрек, Півоня, Микола і Яринка – шалена четвірка, яка дає добрячого «прочухана» радянській системі своїми кумедними пригодами. Але головне в їхній дружбі – злагода, щирість, незрадливість і готовність у будь-який час підтримати. На цьому тлі дружба ленінки Ніночки з іншими дівчатами виглядає вигідним союзом зразкових піонерок.
 
І, звісно ж, підліткова любов Ярини і Андрія. Хлопець приносить книги і волошки, декламує вірші. Але хоч перше кохання і схоже радше на пуп’янок, ніж на квітку, однак авторка вже занадто цнотливо і опоетизовано передала ці стосунки. Навряд навіть у «совку» хлопці до дівчат ходили винятково, щоб почитати ввечері вірші і поговорити про заборонених на той час письменників і музикантів.
 
«Як я руйнувала імперію» - це книга про любов до своєї родини, Батьківщини, друзів і навіть домашніх улюбленців. Це одна з перших спроб в дитячій літературі доступно пояснити підліткам життя у тоталітарній системі. Хоча радянська імперія давно зруйнована, однак сучасним підліткам, народженим у незалежній Україні, належить добре засвоїти цей історичний урок, аби він ніколи не повторився знову.
 
Олеся Копецька
 
 
 
Вам може бути цікаво
Від Вінні-Пуха до Гаррі Поттера: Найвідоміші персонажі дитячих книжок
Отримуйте 20% кешбеку від Monobank за книжки «Видавництва Старого Лева»
Карантин триває: чим себе зайняти, щоб не нудьгувати
#залишайсявдома і читай: -20% на книжки для всієї родини
Тест: Як добре ви знаєте географію?
Махно, той самий та інший
stary_lev Стежити
дописів читачів