0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Як українці змінюють світ: «Ukraїner. Країна зсередини»
Random
Оглядачки блогу Yakaboo Юлія Дутка і Віта Макарик прочитали нещодавно книжку, що стала головним бестселером цьогорічного Книжкового Арсеналу, було продано 1311 її примірників. Це видання «Ukraїner. Країна зсередини», створене командою однойменного проекту, – тепер дослідження і популяризація красивих місць України мають і паперове втілення.
 
Оглядачки
 
Віталіна Макарик: Перехід улюбленого українського мультимедійного проекту про подорожі Україною у книжковий формат не міг опинитися поза увагою букблогерів. 
 
Особисто мене найбільше інтригувало те, наскільки живо виглядатимуть і звучатимуть неймовірні історії Ukraїner’а у двовимірному і текстовому викладі.
 
 
Юлія Дутка: Я стежу за Ukraїner від його появи. Або навіть ще раніше – від ідеї, якою Богдан Логвиненко поділився у facebook. Думаю, тоді ще ніхто не уявляв, що експедицій буде стільки, а невеликий проект переросте у щось грандіозне, де залучені сотні людей. 
 
Про проект. Скільки ми вже стежимо за Ukraїner
 
Юля: Проекту Ukraїner вже три роки – це сотні тисяч кілометрів, сотні неймовірних історій: і про містечка, села та хутори, і про персоналії, які створюють щось особливе. Я не раз бачила в їхніх відео знайомі місця: ось хлопчаки ганяють у хокей на Тернопільському ставі, а колись Ukraїner на одне з моїх місць роботи заїжджав (можу знайти допис в їхньому інстаграм, якщо цікаво) – шкода, що ми тоді розминулись. А починалось все з того, щоб показати, скільки всього класного є в Україні, такого, що зовсім поруч, але ми часто не помічаємо, не знаємо, не уявляємо, що така краса буквально за якийсь десяток кілометрів від наших домівок. Такий проект міг створити тільки бувалий мандрівник, який вже бачив стільки по всіх усюдах…
 
 
Найбільше мені запам’яталась історія скульптора Валерія з Панасівки на Полтавщині – так, саме того, якому всім людом збирали на мандрівку до Греції – щоб чоловік, який надихається тамтешніми богами та мармуровими фігурами, ступив на землю стародавніх еллінів та на власні очі побачив Акрополь, Пантеон та гору Олімп. То була така зворушлива ініціатива – і він таки поїхав. У 79 років вперше за кордон – і одразу до мрії.
 
Віто, пам’ятаєш цю історію?
 
Віта: Вона надихає і зворушує до сліз. Знімаючи розповіді про людей, які у різний спосіб змінюють світ або його маленьку частинку, роблять його цікавішими, красивішим, добрішим і кращим, команда Ukraїner в певний момент і сама стала таким «агентом змін». Мабуть, тому, що гарний приклад теж заразливий. Власне, приватні історії – це те, чим цей проект особливо «підкуплює». Бо про великі туристичні об’єкти написано чимало, багато з них красиво зафіксовані на фото і відео, і хоч Ukraїner знімає їх по-новому, зі свіжого ракурсу і щоразу видовищно, все ж не «відкриває Америку» цим.
 
Інша річ – загублені в лісах чи степах мальовничі куточки, напівзабуті ремесла чи вірування, крихітні спільноти національних меншин, які бережуть свою культуру. Або прекрасні люди, які відважуються на кардинальні зміни, започатковують несподівані для регіону (або відроджують зниклі традиційні) бізнеси, дбають про екологію, гуртують місцеву громаду чи займаються творчістю. Це те, що справді чіпляє.
 
Візуальна складова
 
Віта: Видання «Ukraїner. Країна зсередини» – радше альбомне, аніж текстове. Акцент тут зробили на світлинах – яскравих, промовистих і красиво зверстаних на сторінці. Взагалі у цій книжці можна побачити чимало сучасних і свіжих дизайнерських підходів: від QR-кодів до кожної з історій, зчитавши які, зможете переглянути повну розповідь у відеоформаті (і вона набагато ліпше розкриє героїв чи локації, аніж це дозволяє зробити формат книжкового видання) до змісту книги у вигляді… карти. Так, замість списку розділів з відповідними сторінками тут бачимо карту України, поділену на регіони (не адміністративні, історичні – у цьому теж особливість підходу Ukraїner’а), і на кожному із них зазначено номер сторінки.
 
 
Тексту в цій книжці доволі мало. І часто він сухуватий, енциклопедичний – цього вимагав формат. Але в деяких випадках упорядникам видання вдалося додати цитат прямої мови героїв. І ці декілька «живих» фраз миттєво оживляють книжку, змінюють її сприйняття.
 
Юлю, а тобі це панування візуального над текстовим не заважало?
 
Юля: Ні, бо я одразу вважала цю книжку фотоальбомом «а куди нам поїхати, щоб краще пізнати Україну» для всіх і кожного. Зараз я вважаю її ще й класним подарунком іноземцям (скоро має ути англомовна версія), діаспорянам і тим, хто так давно за кордоном, що почав забувати мову. Вона нагадує, скільки довкола дивовиж, за якими не потрібно далеко їхати.
 
Мені, з одного боку, подобалось, що тексту небагато, бо останнім часом я застрягла на кількох величезних томиках, з іншого боку, в ньому бракує емоцій – фото їх передають, вони якраз справжні. А от текстово все-таки могло б бути якось яскравіше, тільки цитати героїв подекуди рятують ситуацію, та все ж тут, думаю, можна ще попрацювати. Буде ж другий том (це я сподіваюсь, не знаю), чому б ні – ще стільки матеріалу у книжці не розкрито.
 
Історія Ukraїner з нашого рідного краю
 
Юля: В Ukraїner не так багато Галичини, як виявилось, та й то переважно Львів та Івано-Франківськ. Мабуть, в Тернополі особливо немає чого показувати, бо старого мало збереглося, а сучасна архітектура не заслуговує особливої уваги (так, навіть ми місцеві радимо приїжджати у наше місто не більше, ніж на день). На Тернопільщині чимало стародавніх будівель: замків, церковець – якісь з них збережені краще, а якісь вже ледве тримаються купи. Як от один з найгарніших на території України – Червоногородський замок біля Ниркова, від якого залишилось дві витончені вежі, які вперто руйнуються під впливом природи та людського недбальства – у радянські часи цю пам’ятку почали розбирати на будматеріали для свиноферми… Мені хотілось, щоб хоча б Ukraїner зберіг його у цифровому форматі.  
 
У книжці з секції «Галичина» я виділила для себе дві історії зі Львова та околиць: ведмежий притулок «Домажир», де постраждалі від людей звірі вчаться жити заново та ходити по землі, і вишукані витинанки майстрині Дарії Альошкіної – нове бачення стародавньої традиції. Ось це мені справді захотілось побачити, бо от санна траса в Кременці (яку віднесли вже до Волині), в наших ЗМІ переважно стає тільки об’єктом скандалів через недостатнє фінансування – така унікальна річ, а стільки негативу. 
 
 
Віта: Я нетерпляче чекала, коли Ukraїner приїде на Волинь, і палала від цікавості, аби дізнатися, які ж історії увійшли до книжки. Втім, мене чекало деяке розчарування. Волинь була останньою в експедиції, і багато історій, які відзняла команда проекту, зокрема й у моєму місті, ще не вийшли й у відеоформаті, що вже казати про книгу. Велика Волинь тут представлена переважно локаціями – так, красивими, так, «програмними», але для нас, волинян, дещо «попсовими». Тунель кохання у Клевані, Острозька академія, Тараканів форт біля Дубно – були, бачили, знаємо. Замок Любарта у Луцьку бодай трохи знайомий кожному, хто тримав у руках 200-гривневу купюру.
 
Новими для мене локаціями були санна траса у Кременці, хатинка рибалки у селі Старий Солотвин та капустяний кластер у селі Хорохорин, неподалік Луцька. Та й то, Кременець нині належить до Тернопільської області. Дуже шкода, що до книги не увійшло жодної «людської» історії волинян. Адже знаю точно, що на Волині є прекрасні й надзвичайно цікаві люди та що Ukraїner розповість про них у мультимедійному форматі. Було б круто, якби наступною книгою проекту (як на мене, вона повинна бути – тим паче, що команда анонсувала нову експедицію) була книжка про людей.
 
Кому варто читати
 
Віта: Тим, хто любить видання-для-розглядання з красивими фотографіями. А також тим, хто шукає подарунок для родичів в діаспорі чи україномовних друзів-іноземців.
 
Юля: Мандрівникам і візуалам в широкому сенсі цього слова – вам сподобається її гортати.
 
 
Кому не варто читати
 
Юля: Тим, кому байдужі подорожі Україною.
 
Віта: Тим, хто не розуміє, навіщо купувати книжку, якщо все це (і навіть більше) можна побачити в інтернеті.
 
Схожі книги
 
Віта: Книга репортажів «Наші інші» Олесі Яремчук – історії спільнот нацменшин з різних куточків України. Тут теж є фото, але тексту – значно більше.
 
Юля: Я вперше читала подібне видання, тож порівнювати особливо не маю з чим, хіба що з англомовним «Travelbook. Ukraine».
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на три книжки тижня про кота Сплета!
Я і Конституція: навіщо потрібні уряд та парламент?
Будь еко: книжки для екологічно свідомого виховання дітей
Арундаті Рой про «Бог дрібниць» та «Міністерство граничного щастя»
Мистецтво стратегії. Путівник до успіху в житті та бізнесі від експертів теорії гри
Нейлбафф Баррі Дж.
stary_lev Стежити
дописів читачів