0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Як стають чарівниками
Random
Видатний британський фентезист сер Террі Пратчетт — веселий дідусь  у чудернацькому капелюсі — є на сьогоднішній день беззаперечним стовпом світової літератури. Він один із тих небагатьох деміургів, які змогли вийти за рамки жанрових обмежень, підкоривши своїм гумором та життєвою мудрістю мільйони людей по всій планеті. Любов читачів до нього не знає меж, так само як не має кінця придумана ним історія. Однак, вона має свій початок.  Далекого 1983 року на світ з’явився «Колір магії», що познайомив нас із чарівником Ринсвіндом і дивакуватим клерком на ім’я Двоцвіт. Через призму їхніх пригод читачі вперше познайомилися з неймовірним Дискосвітом та великим А’Туїном, який несе той світі на своїй спині.  А у 1986 році вийшло продовження — «Химерне сяйво». Саме так усе й почалося…
 
Анатолій Пітик та Катерина Пітик, Світ Фентезі
 
Головний герой Ринсвінд — чарівник-невдаха, якого всюди переслідують неприємності. Ба більше: він навіть освіту повну не здобув, адже після нещасного випадку в його голові засіло одне-єдине заклинання, яке нахабно витісняло будь-які інші. Ось так поневіряючись Ринсвінд випадково здибав вельми дивного «чотириокого» типа — Двоцвіта, першого туриста на Дискосвіті. Спокусившись за велику суму стати його екскурсоводом, Ринсвінд приходить до столиці Дискосвіту — «двоєдиного міста розкішного Анка та сморідного Морпорка», де турист — який на своєму континенті був спеціалістом зі «страх-у-ванні» — вчинив ще той рейвах.
 
 
Власне, мешканець Агатійської імперії Двоцвіт — класичний «потраплянець». Він схожий на середньостатистичного землянина: офісний працівник, який вісім років відкладав гроші на мандрівку до магічної землі, «де ступала нога Еріка Біле Лезо, Грана Варвара і Бравда з Серединних земель, і Тхора…». Як справжній турист, він озброївся чимось схожим на фотоапарат, розмовником і… чарівною валізою на ніжках, яка ладна загризти всіх, хто криво гляне на господаря. Пригоди персонажів і так були доволі ризикованими, адже їм доводилося втікати від Смерті, уявних драконів і навіть лавкрафтіанських монстрів… Але коли над Дискосвітом нависла смертельна небезпека, саме горе-мандрівникам і довелося рятувати рідний дім.
 
 
Перші два романи з циклу про Дискосвіт — найбільш пародійні з усіх. Молодий британець завзято висміює заскарузлі штампи фентезі, які всіх дістали ще у 80-их. Автори романів про драконів та ельфів досі перебували під величезним впливом Професора (з одним «ф»). Толкін створив настільки складний і масштабний світ, що епігонство було неминучим. З точки зору літературного процесу в цілому, таке явище зрозуміле і природне, а ось на його свідків і безпосередніх учасників — навіває нудьгу. Молодше покоління письменників реагувало по-різному: хтось вирішив писати зовсім темне фентезі з кишками назовні (й так ми отримали Джорджа Мартіна), а хтось обрав стратегію тонкої пародії (і саме нею прославився Террі Претчетт).
 
Почнімо з людини, чиє ім’я опинилося в назві першого підциклу про Дискосвіт.  Ринсвінд — веселий, але трохи жукуватий, незграбний і магічно непідкований тип. Йому навіть не снилася повага, з якою ставилися до Мерліна чи Ґандальфа. У Анк-Морпорку кожна собака може покпинити з нещасного студіозуса. Та й сама світобудова втратила частку романтичного ореолу.  Зокрема, космогерпетологи, хоча й повняться священним трепетом щодо великого А’Туїна, все ж затято прагнуть зазирнути йому/їй під хвіст, аби раз і назавжди визначити, він це чи вона. Епічні герої, які мають блукати такими світами, виявляються старими беззубими пенсіонерами, а величні міста — смердючими клоаками, в яких знайшли прихисток шахраї усіх мастей.
 
 
Ці два романи повсякчас критикують за надмірну конкретність пародій, що знижує сатиричність книг. Якщо у подальших своїх роботах Террі Пратчетт обігрує загальні принципи побудови фентезійних світів, використовуючи це як тло для філософських роздумів на важливі для нього теми, то «Колір магії» та «Химерне сяйво» — продукт іншого штибу. Поки що першу скрипку в романах грає висміювання низки представників жанру, наприклад, «Вершників Перна» Енн Мак-Кефрі чи «Фафхрда й Сірого Мишолова» Фріца Лейбера. Тим не менш, уже в цих книжках помітний інтерес Террі Пратчетта до інтертекстуальності, його занурення як у класичну культуру, так і в масову. Поруч зі звертанням до Шекспіра іронічний британець лишає алюзію на фантастичний серіал «Зоряний шлях» чи культову чорну комедію Стенлі Кубрика «Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватися і полюбив атомну бомбу». Показово, що ані «Колір магії», ані «Химерне сяйво» поціновувачі зазвичай не радять для першого знайомства з автором. Мовляв, в інших книжках він смішніший, мудріший і взагалі майстерніший. Однак, з часом фанати все одно повертаються до цього циклу і перечитують його з особливою ніжністю, адже ці книжки сповнені ностальгійного тепла і молодечого азарту. Безкомпромісність автора у деяких моментах не може не підкупити.
 
У 2008 році в Британії відбулася телепрем’єра двохсерійного фільму «Колір Чарів», який став екранізацією перших двох романів циклу. Кінокритики та прості глядачі позитивно сприйняли  адаптацію. Творцям фільму вдалося залучити до роботи над проектом низку талановитих акторів, які, можливо, й не належали до зірок першого ешелону, але мали чудову харизму і майстерно зіграли усіх колоритних персонажів книжок. Девід Джексон і Шон Остін майже ідеально втілили образи по-різному дивних та неуважних, але однаково милих Ринсвінда та Двоцвіта. Хоча із двох головних персонажів Ринсвінд все ж головніший — перший підцикл Дискосвіту названо його іменем і таке інше — у форматі кінофільму саме Двоцвіт стає ще комічнішим, ніж у романі. Шон Остін виконує роль героя, який потрапивши у простір суцільної пародії на традиційне фентезі меча й магії, почувається там дуже незатишно. Несподіване амплуа для «почесного Сема Грунича Голівуду». Компанію їм складають Тім Каррі, Крістофер Лі (незмінний голос Смерті), Джеремі Айронс та багато інших.
 
 
Спецефекти хоча й відчутно застаріли (фільму по-перше, вже виповнилося 10 років, а по-друге, він виходив на телебаченні, а тому від початку мав доволі скромний бюджет),  все одно приємно тішить око, а саундтрек поєднує в собі не надто претензійну епічність та хуліганські веселощі.
 
 
«Колір Магії» був одним із перших романів, які отримали офіційний український переклад. Через деякий час його доповнило «Химерне сяйво», і хоча переклад Юлії Прокопець  місцями викликає нарікання, у «Видавництва Старого Лева» вийшло вдало репрезентувати Террі Пратчетта вітчизняним читачам. Тепер вони можуть у хронологічному порядку стежити за змінами у Дискосвіті, а якщо комусь попри всі обмовки Ринсвінд таки припав до душі, то й за його пригодами. Можливо, бідоласі так і не вдалося стати справжнім чарівником, проте ним став сам Террі Пратчетт.
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на 2 книжки тижня: «Хто росте у парку» та «Хто росте в саду»
Вірш дня. Юрко Іздрик
«Гра в музей»: вчимося креативно спілкуватись з дітьми про мистецтво
Чаювання о п'ятій: «Спостерігаючи за англійцями» з Мартою Госовською
Як влаштовано Всесвіт. Вступ до сучасної космології
Парновський Олексій
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати