Юлія Дика, WoMo 

Виховання дитини в межах однієї сім`ї може бути різним: тато виховує одним способом, мама іншим, подекуди своїми порадами долучаються дідісі та бабусі. У кожного свій досвід, свої звички, інтонації. Проте часто діти, дослухаючись до слів старших, реагують на форму сказаного, а не зміст. Особливо, коли щось сказане у кризових ситуаціях, поспіхом тощо. Чому форма і зміст слів у людському сприйнятті відрізняються?

По-перше, ми усі різні, відповідно по-різному сприймаємо. По-друге, рівень усвідомлення однієї людини в різних випадках може бути абсолютно іншим. По-третє, уже з дитинства нас вчать сприймати лінійно, спершу форму, не концентруючись на змісті.

Наприклад, мама говорить малюкові «Як ти мені набрид». Інтонацію, форму вислову, жести малюк розуміє як вказівку на те, що він поганий. Насправді ж мама мала на увазі, що дуже втомилась, але не знає як впоратись з усіма справами, та ще й пояснити це дитині.

Або, мама говорить підлітку, який займається мистецтвом, дизайном тощо: «Нащо ти займаєшся дурницями?».  З іронічною інтонацією це звучить як засудження і дитини, і його захоплень. У той же час, мама намагається таким чином донести до дитини: «Я уже це спробувала. Не вдалося. Тому я турбуюсь про тебе».

Проблема комунікації може полягати і в тому, що ми не завжди самі розуміємо, чи рівноцінна форма сказаного його змісту, не бачимо, як це сприймається слухачем і як це на нього впливає. Варто замислитися, адже часто формою ми говоримо про інших, а змістом – про себе. 

Нерідко батьки кричать на дитину: «Не лізь до розетки», думаючи «Я хвилююсь, бо не змогла тебе навчити поводженню з розеткою». Тобто усі наші страхи, тривоги, потреби таким, інколи агресивним, способом відображаються у комунікації. І чим меншою є емоційна компетентність, досвід,  тим  більш болісною стає комунікація.

Є кілька факторів, які характеризюють болісну комунікацію:

- ми поводимо себе так, ніби світ нам щось винен;

- пліткуємо;

- говоримо з іронією;

- намагаємося людям нав`язати свої поради;

- вішаємо «ярлики»;

- ображаємось і дратуємось, не говорячи про причини свого стану;

- аналізуємо, чому хтось не впорався із завданням, зациклюючись на цьому.

Ми – зразок для дітей. Вони повторюють за нами усі дії, чим продовжуючи тенденцію такої негативної комунікації.

Що ж робити?

Передовсім, змиріться з думкою, що не завжди слова наших близьких людей відповідають їхнім думкам. Відповідно, аналізуйте і власні висловлювання. Звертайте увагу не на погані вчинки та слова інших, а  на хороші. З часом це забезпечить більш терпиме спілкування і змінить спосіб сприйняття.

І наостанок, пам`ятайте: повага та прийняття – речі заразні. І навіть якщо вам доведеться витратити кілька років часу, врешті, така зміна піде на користь.