«The Washington Post» про книгу Вітольда Шабловського «Як нагодувати диктатора»
17.07.2020
Днями українською вийшов бестселер польського журналіста Вітольда Шабловського «Як нагодувати диктатора» у перекладі Андрія Бондаря. На сторінках книги автор зібрав історії кухарів про роботу на п’ятьох диктаторів ХХ століття – Суддама Хусейна, Іді Аміна, Пол Пота, Фіделя Кастро та Енвера Ходжі. Ця книжка одразу привернула увагу тисяч читачів у всьому світі і швидко стала бестселером. Сьогодні відшукали для вас відгук на книгу від газети «The Washington Post». Переклала відгук Анна Шиманська.
***
Як це – готувати для диктатора? Нова книга переносить нас на кухні Саддама Хуссейна, Пол Пота та інших.
Жодна людина не є героєм свого підлеглого, і ніхто не є однозначним монстром для свого кухаря, навіть Іді Амін, хоча він близький до цього. Це головний висновок із книги «Як нагодувати диктатора» – захопливої збірки нарисів польського журналіста Вітольда Шабловського, що складається частково з усних розмов, частково – з репортажів.
Шабловський відшукав кухарів, які пекли торти на день народження та запікали кіз для свят тиранів. Він переконав їх розповідати про все: від улюбленого супу Саддама Хусейна (тушкуєте разом рибу, помідори, абрикоси, мигдаль та приправляйте куркумою) до того, чи боялися вони коли-небудь за своє життя. Очима кухарів ми бачимо горезвісних лиходіїв, які ррзігрують інших за допомогою соусу Табаско, скаржаться на пересолені омлети, турбуючись про своє здоров’я, уникають дружин та прагнуть страв зі свого дитинства. Самі кухарі настільки ж цікаві, коли розповідають власні життєві історії і визнають (або відмовляються визнавати) свою роль, хоч і невелику, у підтримці тиранії.
Звичайно, не всі вони думають, що працювали на тиранів. Шабловський записує інтерв'ю з двома колишніми кухарями Фіделя Кастро, єдиною критикою лідера від яких було доброзичливе: він був всезнайкою. У напіврозваленому будинку, з непрацюючим телевізором та роєм тарганів, «розміром з великий палець дорослого чоловіка», Шабловський зустрічає спокійного Флореса. Як і з усіма своїми співрозмовниками, Шабловський дозволяє Флоресу довго говорити власним специфічним голосом: «…el Comandante я люблю, немовби він був моїм батьком, немовби він був моїм братом; якби він прийшов сюди сьогодні і сказав: "Флоресе, мені потрібна твоя рука", — я б відрізав свою руку і віддав би її йому».
Інший диктатор, який завоював таку ж вірність кухаря, – Пол Пот. Шабловський їде до містечка на березі озера, популярного серед Кхмерів, щоб взяти інтерв'ю в Йон Муун, веселої жінки, котра колись готувала зміїний суп для Пол Пота, а зараз проводить свої дні за переглядом європейського футболу по телевізору. «З футболістів люблю одного такого, що має таку саму лагідну усмішку, як Пол Пот. Як його звати? Не пам’ятаю. Покажи мені знаменитих футболістів, то я тобі скажу. О, цей! Мессі», – каже Муун.
Інший диктатор, який завоював таку ж вірність кухаря, – Пол Пот. Шабловський їде до містечка на березі озера, популярного серед Кхмерів, щоб взяти інтерв'ю в Йон Муун, веселої жінки, котра колись готувала зміїний суп для Пол Пота, а зараз проводить свої дні за переглядом європейського футболу по телевізору. «З футболістів люблю одного такого, що має таку саму лагідну усмішку, як Пол Пот. Як його звати? Не пам’ятаю. Покажи мені знаменитих футболістів, то я тобі скажу. О, цей! Мессі», – каже Муун.
Муун зітхає за тираном, який був винним у смерті 2 мільйонів камбоджійців, як школярка: «Коли я вперше зустрілася з братом Пол Потом, то оніміла. Я сиділа в його бамбуковій хатині посеред джунглів, дивилася на нього і думала: "Який вродливий чоловік!"». Вона нагадує про їхнє взаємне притягання, його почуття гумору («Він був як клоун — я правду кажу!»), біль в шлунку, що його стримував, і прихильність, з якою вона готувала їжу, що допомагала йому заснути. Це жахає, і опис Шабловським сміху Муун, який «заражає, наче поліомієліт», підсилює цей жах ще більше.
Інші кухарі у цій книжці мають більш адекватне ставлення до «своїх» диктаторів. Коли Абу Алі запропонували роботу на кухні Хусейна, він знав, що це насправді наказ: «Чи міг я відмовити Саддаму? Я не знаю, але вирішив, що краще не намагатися». Його опис свого тимчасового керівника, тим не менш, пронизаний теплотою. Він згадує сльози Хусейна на похоронах друга та його дивні жарти. Коли Хусейн був щасливий, він хотів, щоб усі були щасливі і роздавав їм костюми, машини та купу динарів. Пан К., кухар албанського лідера Енвера Ходжі, пишається десертами без цукру, які він готував для свого керівника, що мав діабет, і описує їх з ніжними подробицями. «Я знав, як покращити його самопочуття, – згадує пан К. – Часто він сідав за стіл знервованим, а вставав у доброму настрої, навіть жартував. Хтозна, скільком людям я врятував у такий спосіб життя?».
Інші кухарі у цій книжці мають більш адекватне ставлення до «своїх» диктаторів. Коли Абу Алі запропонували роботу на кухні Хусейна, він знав, що це насправді наказ: «Чи міг я відмовити Саддаму? Я не знаю, але вирішив, що краще не намагатися». Його опис свого тимчасового керівника, тим не менш, пронизаний теплотою. Він згадує сльози Хусейна на похоронах друга та його дивні жарти. Коли Хусейн був щасливий, він хотів, щоб усі були щасливі і роздавав їм костюми, машини та купу динарів. Пан К., кухар албанського лідера Енвера Ходжі, пишається десертами без цукру, які він готував для свого керівника, що мав діабет, і описує їх з ніжними подробицями. «Я знав, як покращити його самопочуття, – згадує пан К. – Часто він сідав за стіл знервованим, а вставав у доброму настрої, навіть жартував. Хтозна, скільком людям я врятував у такий спосіб життя?».
Найбільш роздратований персонаж – Отонде Одера, кухар Іді Аміна. Того дня, коли Амін захопив владу в Уганді, Одера приготував плов з кози, що чекав на столі, коли Амін заходив у палац. «Коли я готував щось дуже смачне, він давав мені в конверті додаткові гроші, а за їжу дякував по п’ять разів», – каже Одера, сумний 80-річний чоловік, який був нажаханий Аміном, але водночас добре ладнав із ним.
У найбільш зворушливому уривку в книзі Шабловський порушує тему канібалізму Аміна. «Багато разів мене запитували, чи я готував для нього людське м’ясо, – говорить Одера. – Ні. Такого не було жодного разу. Я ніколи не бачив у холодильниках і морозильниках, якими опікувався, м’яса, походження якого не знав або якого сам би не купив. Солдати жодного разу не приносили м’яса, походження якого я не знав. Закупки робив тільки я». Спілкуючись, Шабловський розповідає нам: «Сльози капають йому з бороди на картату сорочку. Він вдивляється в мене, немовби хоче перевірити, чи я йому вірю». Такі моменти розкривають складну павутину почуттів (і моралі), пов'язаних з готуванням для тиранів: для деяких з цих шеф-кухарів важко було бачити своїх роботодавців кимось, крім звичайних людей, зі своїми помилками, поки не стало пізно. Може, неможливо розгледіти чудовисько у всій своїй жахливості, коли щодня готуєте для нього сніданок.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно