0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Втеча до Задзеркалля
Random
Кожен хоч раз натрапляв на добірку книжок, які нібито мають змінити життя, і скептично проходив повз, мовляв, дурня то все. Та заразом у всіх знайдеться хоча б одна історія, яка сильно зачепила, чи відкрила в нас щось нове, чи змусила інакше поглянути на знайомі речі, врятувала від тужливих настроїв, розрадила у години самотності. Саме такою книжкою для когось може стати «Задзеркалля» Оксани Лущевської, що вийшло на початку року у «Видавництві Старого Лева». Єдине, про що залишається шкодувати, що ця історія не трапилася мені років десять тому, коли сама борсалася в підліткових проблемах. А тому сучасним підліткам неймовірно пощастило з такою літературою.
 
Давайте відверто. У нас не говорять про суїцид. Ніби такої проблеми і не існує. А про підлітковий суїцид - тим паче. Ніби все це несерйозно. Що ж залишається робити тому, для кого бажання «втекти до Задзеркалля» стає нав’язливою думкою, хто не знає, де шукати порозуміння й любові? Поговорити з батьками? Якщо батьки тебе в принципі не розуміють (а саме так здається багатьом підліткам), то цей варіант навіть не розглядатиметься. Крім того, чи багато таких батьків, які: а) сприймуть це серйозно, б) не злякаються, в) знайдуть потрібні слова? Тоді, може, звернутися до психолога? Чи сказати про це найближчому другові? Чи покінчити з тим раз і назавжди… Мабуть, схожі питання крутилися в голові у Дінки – головної героїні «Задзеркалля». Разом з тим, історія не лише про це. Тому про все по черзі.
 
Сашка. Усі події ми бачимо очима типової дівчини-підлітка Саші. Її життя доволі спокійне й щасливе: гарна родина, сестра-письменниця (і її найкраща порадниця), друзі (Аня, Лима, Ліка), а віднедавна ще й хлопець. Саша вже другий тиждень у лікарні із запаленням легень, але нудитись їй ніколи, бо поруч її Ростя. Однієї ночі романтику лікарняних побачень руйнує минуле – Дінка з паралельного класу, що як грім серед ясного неба з’являється в палаті поруч із Сашею, непритомна. З того моменту сюжет рухається одночасно у двох напрямках, розмотуючись клубочком минулого та сплітаючись у єдину картину теперішнього. Чому Дінка тут і як трапилося, що життя її висить на волосині? Може це якось пов’язане з тим, що трапилося між нею і Сашкою? Авторка до останнього тримає свого читача в напрузі. І що важливо, сюжетна напруга не штучна і не награна. Вона цілком реальна, ніби йдеться про ваших знайомих, чи сусідок, чи однокласниць. Ніби це могло трапитися з вами і вашою подругою.
 
Особливістю даної прози є й те, наскільки щиро промальовані характери головних героїнь, передусім Саші. Звісно, коли оповідь йде від першого лиця, злукавити важче, але все ж можна. Та Оксана Лущевська не нав’язує Саші свою волю, дозволяє їй діяти і думати так, як діє і думає звичайний підліток. «Зараз мене мало хвилюють нещастя інших людей. Чому? Бо я щаслива», – щиро зізнається дівчина. Єдине, що її хвилює, – Ростя. І це нормально. Бо кохання, що окрилює, разом з тим і засліплює. 
 
На прикладі Саші письменниця розкриває тему байдужості та егоїзму. Можливо, саме Сашка могла розрадити Дінку, простягнути руку допомоги, коли та її так потребувала. Однак не зробила цього. Саме тому ця повість ще й про те, що помилятися не страшно – страшно не визнавати своїх помилок. Вже зі школи нам закладають думку, що ми все маємо робити бездоганно з першого разу – права на помилку не існує. Але успіху і перемог не буває без помилок і роботи над ними, навіть якщо часом вони дорого коштують, і не тільки нам. Звідси ще одна мораль, вплетена у стосунки Сашки і Дінки, Сашки й Аньки, – вміння пробачати.
 
Дінка. Дінка – це Аліса у Дивокраї, це Аліса, що прагне будь-що дійти до Задзеркалля. Алюзії до двох найвідоміших творів Льюїса Керрола є органічною частиною твору, що, немов майстерна приманка, захоплює читача у свій полон з першої сторінки і не відпускає до останньої. Дінка падає, летить у Задзеркалля, але не знаходить там ані Білого Кролика, ані Капелюшника чи хоча б Червової Королеви. Та безодня – то холодна прірва безвиході, байдужості, непорозумінь, нелюбові, що розверзнулася в житті дівчинки. «Я втомилася жити в домі, де немає тепла», – пояснюватиме вона своїй лікарці. 
 
У Дінки чимало проблем, з якими наодинці важко впоратися: розлучення батьків, байдужість тата й мами, перехід до нової школи, самотність, нереалізоване бажання бути комусь потрібною, нерозуміння себе. Пігулки на обкладинці натякають на той вихід, який Дінка знаходить – втекти у Задзеркалля, де, як читала дівчинка, є камін і вітальня, подалі від холоду й самотності. Камін – мрія про родинне тепло й затишок, щасливий спогад минулого, коли тато і мама були разом, – стає важливим наскрізним образом повісті. Дінка тікає, бо залишається непочутою, невидимою. Бо «кожному хочеться, щоб його любили». Любили нас самих, нас справжніх, якими ми є і якими не можемо бути.
 
Саме лікарка Діни каже їй ті слова, які б мали сказати батьки:
 
– Як ви гадаєте, – Діна обірвала мовчання, яке панувало між нею й лікаркою, – що треба, щоб мене любили?
Їй також хотілося додати: «щоб я любила», але вона не наважилася.
– Бути Діною…
 
Тортик. Єдиний, хто «випадає» з цієї історії. Бо занадто «антигерой», такий собі маленький казанова-гультяй. Залишається незрозумілим, що ж знайшли у ньому Сашка, її подруги, Дінка та чому закривали очі на його бридкі вчинки щодо них. Імовірніше, Тортик був уведений для створення сюжетного конфлікту та як антипод Ростику – доброму, співчутливому, сердечному хлопцеві.
 
«Задзеркалля» обов’язкове для прочитання всім, хто загубив світло й втратив надію, захлинувся у чужій байдужості та неприйнятті себе. А також батькам.
 
Найважливіші у світі речі насправді найпростіші – кохати й бути коханим, відчувати потребу в комусь й бути потрібним. Найважчі, здавалося б, проблеми насправді вирішуються найлегше – посмішкою, обіймами, вчасно підставленим дружнім плечем, добрим словом. Саме про це дуже щира повість Оксани Лущевської.
 
 
Вам може бути цікаво
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
«Схожість подій – це нормально для всього пострадянського простору, з якого ми всі вийшли», – Рімантас Кміта
Ольга Герасим`юк: «Немає минулого, майбутнього і сьогодення»
Арундаті Рой: «Завдання письменника – якомога глибше пізнати світ»
stary_lev Стежити
дописів читачів