0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Він + Вона рецензія: Навчити читати небо, або Як розуміти земний світ
Random
Фантастика – ні, виклики мегаполісного культурного середовища – ні. Навіть попри те, що вперше видання Анджели Нанетті вийшло 2002 року, у книжці можна знайти актуальність та істинну глибину.
 
Все розпочалося зі спільного сімейного не-читання. Відколи завершився марафон БуквоМама, книжки в мої руки потрапляють все рідше і рідше, але якось-випадково-осьтак-несплановано ми з чоловіком наввипередки прочитали одну книжку, а за нею – другу. І це були книжки одного з улюблених видавництв – «Видавництва Старого Лева». Зважаючи на робочий та сімейний графіки, найбільше мене вразило те, що мій партнер прочитав «Чоловіка, який вирощував комети» менше, ніж за добу. Тому опісля усних обговорень я насмілилася занотувати наші біполярні погляди на цю книгу.
 
Про що твір
 
Вона: У меншій мірі книжка – про комету та зорі (стор.41). У моїх думках тепер купезна кількість питань на всі відкриті у творі теми: сирітства, вільної поведінки жінок у селищі, психології сільської громади (навіть закостенілості церкви у сільській громаді – ст.36) та залежності від ієрархії, надій на щось магічне, містичне та подекуди нереалістичне. Питання долі дітей, і найбільше – зростання хлопчиків... Все це наче підкопали з поверхні і по-авторськи залишили читача на одинці. 
 
Це, як на мене, найкраще, що може запропонувати автор – дати простір для роздумів після прочитання, адже таким чином книжка довше засідає у думках і в світосприйнятті. 
Лише єдиний роздум щодо тексту – чому «Чоловік, який вирощував комети», чому в минулому часі?
 
Він: Книжка про традиційний пошук заміни батька у вигляді старшого чоловіка – поважного, однак приземленого голови селища. Найбільше розуміння у тому, що вона мрійниця, він мрійник, і лише так вони знайшли один одного. Протилежності не притягуються, притягуються таки схожості.
 
Віра у себе і слідування мріям важливіше за слідування традиціям. Варто також виокремити описи єднання людини з природою, до прикладу казкові уявлення про померлу бабусю, овечку, вогонь. 
 
 
Про стиль написання
 
Він: Дуже «смачно» написано, з головним скеруванням на те, що через усі ці технічні засоби людина втратила зв’язок із природою. Природа і село показані контрастно. Казково, живо, соковито. Я яскраво бачу тему язичництва, саме тоді коли героїня гріє дітей біля вогню; віру в дорогу, якою мандрує тато, віру в те, що він колись прийде. Єдине негативне враження – кінцівка. Нема витримки традиційного викладення сюжету, розв’язка обрізана і зіжмакана. Таке відчуття, що авторка була обмежена кількістю сторінок та об’ємом книжки. Розв’язка має бути цілковита, а тут таке враження, що взяли діамант і вкинули у колодязь. Дуже неприємне відчуття від цього.
 
Вона: Для мене словесний наратив служив наче частинками пазла, який потрібно було щораз збирати, особливо на перших 30-ти сторінках: Бруно, Арно, хто вони, яку роль тут відіграватимуть, куди ходить Міріам, чому описується село, родина Лоренців, які родинні зв’язки до Арно має Коко. Графічне розділення тексту абзацами дозволило мені заповнити стрибки сюжету та швидкі зміни сцен. Наприклад, відтворення цілісності прочитання листа від батька: спершу сповіщення про сам лист, потім – у переповіданні, згодом – у словах про Лоренцо, і врешті прочитання його повністю. 
 
Замилувалась італійськими милозвучними та теплішими за вранішню ковдру іменами героїв Міріам, Ненеле, Бруно.  
Наче так багато вигадок та оповідок у тексті, вечірніх історій та казок, материнських пояснень про світ, на кшталт, що Ненеле вийде з печі (ст.25). Однак саме мальовничі словесні описи буднів пекарні та решти щоденної рутини наповнюють книжку відвертістю та правдивістю. Місцями навіть дуже вже раціонально. 
 
Торкає також зміна настроїв – від замилування до цілковитого неприйняття і навіть грубостей; стрибки в емоційних проявах головного героя (ст.48); швидкість оповіді – спершу пришвидшення, до середини все стає настільки повільним і детальним, наче проживаєш кожну ніч із героями; останні сторінки просто не дали перевести подих та щось обдумати, події розліталися в усі боки як пір’я з роздертої перини.
 
 
Про якість перекладу
 
Вона: Обожнюю виділяти милозвучні, нові для мене звороти, які використовує у перекладі Андрій Маслюх. Паралельно я читала книжку «Дочка чарівниць», і це було для мене наче словесний дощ, наче занурення у істинне та професійне вживання рідної мови. Попри те, що у книжці всього лише 147 сторінок, описи і деталізація завжди були до міри. Щоразу читач чітко ловить мить природних змін, коли і як герої опікуються будинком залежно від сезону. Глибокий спокій викликав момент опису про розправляння незліченних складок на спідниці (стор. 126). Чи ви також відчули цей чаруючий мир?
 
Він: Для мене чітко прослідковувалася стилістика Андруховича у перекладі. Такі смачні запашні слова, хочеться з’їсти відразу й все. З такою «прикордонною» плівкою – і польське, і угорське. Наче справжня українська мова – не літературна, а регіональна. Складається враження, що книжка написана українським автором і про українське Закарпаття. Деяка побудова речень щораз дає сили українській стилістиці.
 
Про читачів
 
Він: Я б сказав, що ця книга – для підлітків перехідного віку, які шукають себе. Враховуючи наскільки змінилося сучасне суспільство, то цей перехідний вік може бути і у 7, і в 9 років. У той же самий час книжка доречна і у 16, і в 20, і біс в ребро – у 40. Це зі штибу пошуку себе і самолікування дитячих психологічних травм.
 
У мене таке відчуття, що наче згадується щось з власного дитинства, і воно поєднується з цією історією та навіть викликає таке очищення. Твір – для перехідного періоду у житті людини. 
Вона: Для дітей, ну, я б означила, старших 7-ми років. Комети не є настільки головними якби здавалося з першого погляду на обкладинку та з такої гучної назви книжки. Побутове життя, посильна допомога матері – це те, що різко і беззастережно заводить у дорослий сюжет питання жорстокості, неприйняття та врешті віднайдення істинних себе. Спершу мені було забагато моралі, дорослості, стереотипів, але завершення відволікло від цих думок і цього перебільшення та зловживання моральними догмами.
 
 
Про художнє оформлення
 
Він: Чесно, не звертаю увагу на ілюстрації. Завжди малюю сам в уяві те, що читаю. Чиєсь світобачення книжки я спеціально пропускаю, щоб не впливало на моє сприйняття історії. Не звернув уваги на обкладинку також,  і навіть зараз не пам’ятаю, що там. Ось так собі намалював, наче був у Косово. Паралельно читав «Дочку чарівниць», де теж йдеться про руїни, і ніби все списано з періоду розрухи Австро-Угорщини – Карпати, замки, перша-друга війна. Скидається, ніби ця історія є продовженням «Дочки…», дуже схожі авторські стилі, різні автори, але дуже наклалося. 
 
Вона: Ілюстрації додають легкості у виборі книжки. Відверто, я б спокусилася на покупку навіть не маючи попередніх очікувань щодо новоперекладеної книжки Анджели Нанетті – цього разу мені було б достатньо лише обкладинки. 
 
… таємничі, незнанні, щасливі. 
Марія та Михайло
 
Вам може бути цікаво
Галина Вдовиченко та 36 і 6 котів їдуть у Київ!
Осіння читанка: 7 нових книжок для молодших школярів
Роман Клочко презентує «Домівку для минулого» у Львові
«Франческа…» – супергероїня, сила якої – ті, хто поруч
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів