Українські реалії французьких нетрів: рецензія на книгу Ніколя Матьє «Діти їхні»
Степурська Марина
29.07.2020
Краще прийняти ризик, ніж шкодувати про це згодом.
«Діти їхні»
Секс, наркотики і рок-н-рол – хіба не ці слова стали незмінним девізом юності? Але чи справді всю цінність молодості можна вмістити в одному реченні? Адже юність – це важливий етап в житті кожної людини. Саме тоді ми вперше відчуваємо, що таке свобода і страх перед майбутнім. Куштуємо непорозуміння і біль на смак. Хочемо більшого, прагнемо неможливого – в цьому і криється вся краса та небезпека юності: в бажанні жити на повну.
Never ending summer
Аянж – маленьке робітниче містечко в околицях Франції. Це місто бідності, наркотиків та алкоголю. Саме тут живе Антоні – один із тих, кому не пощастило зустріти свою молодість у лихих 90-х. Зваба, бажання, байдужість – все це було, разом із розкаянням, яке приходило зранку. Але хіба молодість створена не для цього? Вічних вечірок й вічного літа, яке здатне змінювати життя…
Ніколя Матьє – відомий французький письменник, який став популярний завдяки своєму провокаційному роману «Діти їхні». Ця книга принесла письменнику всесвітнє визнання та номінацію на одну з престижних літературних премій. Та в чому криється секрет успіху на перший погляд звичайної історії життя підлітків?
На межі
«Діти їхні» – непроста за структурою та наповненням книга. Вона розділена на чотири частини, кожна з яких розповідає про літні пригоди мешканців маленького Аянжу. Кожне нове літо стає для них новим випробуванням та новим життям. Вони п’ють, курять та згадують минуле.
Роман важко назвати динамічним, хоча читається він доволі швидко завдяки стилю автора. Матьє пише легко, без зайвих відступів та роздумів – прозоро та по суті. У книзі мало діалогів та описів, здебільшого історії з життя головних героїв. Мало уваги Матьє приділяє й почуттям персонажів, хоча їхній внутрішній стан можна зрозуміти й без зайвих слів – настільки тонко й майстерно автор переносить глибинні емоції героїв до серця читача.
Але це не єдина особливість автора. Коли читаєш Матьє, виникає враження, ніби він постійно ходить на межі: на межі банальності, пересічності та вульгарності. Це створює інтригу, адже мало не з першої сторінки я задавалась питанням: наскільки далеко здатний зайти письменник?
Батьки та діти
Книга має широку тематику, але здебільшого зосереджена на проблемі стосунків батьків та дітей. Матьє демонструє різні сім’ї та різні стосунки, але всі герої постають однаково нещасними, незважаючи на статус та вдавану байдужість до проблем:
«Сім’ї росли самі собою на великих плитах гніву, під ними кипіли затамовані болі».
«Діти їхні» – книга, яка розповідає про французькі нетрі з українськими реаліями. Ті самі проблеми та негаразди, які переслідують молоде й старе покоління, хай де вони живуть. Тісні вулички й домівки, тісні тіла, які не дають бути щасливими, ув’язнюючи душу за гратами настанов та заборон.
Кожен із героїв прагне покинути Аянж в надії, що за його межами чекає набагато краще життя. Але ні. Адже та свобода, до якої вони прагнуть, не залежить від місця. Вона вимагає значно більшого – вийти за власні межі, бо тюрма, яку ми так прагнемо покинути, побудована всередині нас самих.
Персонажі змінюються протягом всієї історії, вони дорослішають. Модернізується і їхнє містечко. Але так само, як Аянж залишається сірім та пригніченим, навіть попри яскраві вивіски та вітрини, герої залишаються наївними та недосвідченими всередині. Вони борються, досягають вершин та падають – вони створюють ілюзію нормального життя, але щоразу розчаровуються в ній.
Головними героями книги виступають не лише молоді шибайголови, а й представники старшого покоління. Це батьки, чиє життя давно перестало бути яскравим. Вони шкодують за минулим та переймаються неправильним вибором, який зруйнував їхні мрії. Вони топлять власні переживання у алкоголі й не покидають надій врятувати своє монотонне буття – заради дітей та заради себе. Вони – це покоління робітників, яких змушують змінюватися проти їхньої волі:
«Тепер вони були жорстокими. Освіта – це гучне слово, його можна писати в книжках та циркулярах. А в реальності всі роблять, хто що може. Чи ти жили рвеш, а чи забиваєш, результат завжди містить у собі якусь таїну. Ось народилася дитина, ви будуєте щодо неї якісь плани, ночами не спите. П’ятнадцять років прокидаєтесь на світанку, аби зібрати дитину до школи. За столом повторюєте, що жувати треба з закритим ротом і що сидіти треба рівненько. Треба вигадувати для дитини дозвілля, купувати кросівки та труси. Дитина хворіє, падає з велосипеда. За вашою спиною вигострює власну волю. Ви ростите цю дитину, по дорозі втрачаючи силу й сон, стаєте повільні та старі. І ось одного дня зустрічаєте в своєму домі ворога. Це добрий знак. Значить, дитина буде ось-ось готова. Саме тоді почнуться справжні неприємності – ті, що можуть закінчитися смертю чи судом. Елен і той чоловік були саме в цій точці: поки горить хата, треба врятувати бодай сарай».
Кому читати
«Діти їхні» – книга доволі специфічна, тому може сподобатися не всім. Вона націлена на любителів гострого й подекуди провокаційного стилю, а також прихильників глибокої та неординарної літератури.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно