Тема людей з інвалідністю в сучасній українській літературі
09.11.2015
Ніна Головченко, Буквоїд
Процеси демократизації українського суспільства за часів незалежності виявляються не лише на політичному і соціальному рівнях, а й у мистецтві. Йдеться не лише про новітні форми мистецтва – перфоманси, фестивалі, презентації, майстер-класи, благодійні акції, форуми, а й про інші ракурси бачення давно відомих проблем.
Зокрема, українське мистецтво перестало цуратися теми людей з інвалідністю. Цих проблем торкаються і у нових кінороботах (наприклад, у фільмі режисера М. Слабошпицького «Плем’я» (2014), що відзначений престижними міжнародними і національною премією), і у творах молодих авторів, відзначених на популярному літературному конкурсі «Коронація слова» 2015. Зокрема соціально-психологічний роман Д. Гладун «І глухота впаде...» у рамках цього конкурсу нагороджено «Спеціальною відзнакою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за увагу до проблем неповносправних людей.
У художній літературі соціалістичного реалізму (наприклад, у текстах М. Островського «Як гартувалася сталь», Б. Полєвого «Повість про справжню людину») люди з вадами здоров’я зображувалися як герої, як зразок для наслідування, як ідеал відданості справі, як подвиг радянської людини.
Нині у світовій і українській літературі домінує глибинне дослідження морально-етичних і психологічних аспектів соціальної адаптації і реабілітації людини з інвалідністю. У творах Л. Уліцької («Донька Бухари»), Дж. Піколт («Крихка душа»), Я.Л. Вишневського («Повторення долі»), Люко Дашвар («Гоцик»), С. Процюка («Руйнування ляльки») та ін. ідеться про низку проблем, а саме:
- Відчуженість, відраза і жалісливість як основний мотив у ставленні до інвалідів здорових людей;
- Закомплексованість, закритість, відчуття меншовартості людей з інвалідністю;
- Психологічна і комунікативна неготовність здорових і неповносправних людей до конструктивного діалогу;
Відсутність системного суспільного і державного меседжу до громадян незалежної України про європейські стандарти безбар’єрності, толерантності, доброзичливості на всіх рівнях життя.
Цих проблем торкається і Оксана Радушинська у своїй книзі «Метелики у крижаних панцирах», котра була презентована на Книжковому форумі у Львові. Презентація-дискусія «Спроба озвучення: книги про особливих людей» («Видавництво Старого Лева» − ВСЛ) на основі книг «Марта з вулиці Святого Миколая» Д. Матіяш, «140 децибелів тиші» А. Бачинського, «Метелики у крижаних панцирах» О. Радушинської відбулася 10 вересня 2015 року.
«Метелики у крижаних панцирах» – повість О. Радушинської про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритися світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність? Тут треба зазначити, що О. Радушинська – журналістка, письменниця, поетеса, авторка і ведуча радіо- і телепрограм регіональних ЗМІ у Хмельницькій обл, володар багатьох відзнак, член Національних спілок журналістів і письменників України, студентка магістеріуму Університету «Україна» (спеціальність «Журналістика»), завзятий волонтер, співзасновниця «Мистецької подільської сотні», яка опікується окремими підрозділам ЗСУ, Національної Гвардії та добровольчими формуванням, що беруть участь в АТО, − з дитинства послуговується візком, є інвалідом першої групи.
І саме отакий «погляд ізсередини» обдарованої і досвідченої письменниці викликає довіру, змушує замислитися і переглянути багато стереотипів. Однією з важливих рис книги О. Радушинської «Метелики…» є те, що вона адресована читачам підліткового віку. Адже саме у юнацькі роки формується система цінностей людини, головне, вчасно і чесно сказати про це дитині.
«Разом з головною героїнею я знову пережила розчарування, сльози, образу, біль від того, що тебе жаліють. Адже цей жаль не зігріває, а пече. Разом з Яриною я змогла ту кригу, яка ще залишилася в мені, здолати, щоби стати метеликом... Якою не була б неповносправність, опускати рук не можна. Потрібно усвідомлювати свою цінність як особистості, як неповторного створіння, яке має свою місію на землі. Від радянського стереотипу, ніби людей з особливими потребами не існує, наше суспільство вже відійшло. Однак, варто пам’ятати – щоб подивитися в очі людині на візку, варто просто дещо опустити погляд. І важливо, щоб це був погляд на рівних», – переконана автор книги «Метелики у крижаних панцирах» Оксана Радушинська.
«Тема особливих людей – непроста, але потребує обговорення. Тим паче, що у підлітковій літературі вона піднімається вкрай рідко. Найважливіша річ для кожного з нас загалом, і для дітей з особливими потребами зокрема – знайти своїх людей і не бути самотнім у цьому світі», − наголошує М. Савка, головний редактор ВСЛ.
Намагання сучасних українських письменників поглибити морально-етичні і психологічні аспекти проблем адаптації і реабілітації у суспільстві людей з інвалідністю є особливо актуальними ще й тому, що після подій на Майдані (2013-2014 р.р.) та в зоні АТО (2014-2015 р.р.) неповносправних людей стає більше. Новітнє суспільство незалежної України має демонструвати цивілізовані підходи до вирішення таких складних питань.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно