0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Так легко котити землю
Random

Максим, ВВС Україна

Сумна ознака часу полягає в тому, що велика кількість сучасних літературних творів для підлітків розрахована на “недалеку” молодь, яка обмежує своє життя мережею і не потребує глибокого змісту.

Ба більше – на мій погляд, сьогодні в Україні взагалі виник різкий дефіцит молодих читачів якісної художньої літератури. Не масової, а так званої "серйозної". Літератури, яка не прагне лише розважити читача, не тікає від важливих духовних, емоційних, інтелектуальних та соціальних проблем. Такої, яка наслідує певну інтелектуальну традицію: змінювати людей через їх саморефлексію над книгою.

Інакше кажучи, літератури, де є мораль, пристрасть, розум, співчуття – і все це, до того ж, є сучасним та добре написаним. Таких книг ніколи не буває забагато, а зараз їх просто катастрофічно бракує.

Проте книга Зірки Мензатюк "Як я руйнувала імперію", на щастя, є винятком.

Головна ідея повісті є дуже актуальною саме зараз, коли країна змінюється, відкидає радянські стереотипи, і особливо гострою стає потреба у сучасному патріотичному вихованні молоді. Розумію, що від цього останнього виразу-штампу аж тхне радянщиною, проте знаю, що кажу, адже в моєму класі, в моїй школі, навіть у цілому нашому містечку активних патріотів донедавна було не набагато більше, ніж марсіан.

Власне, такий стан справ якраз і створив основну сучасну проблему нашої держави. Що більше було б патріотів на Сході, тим меншою була б сьогодні загроза сепаратизму. І якраз саме книги та школа мали б за ці 23 роки виростити на Лівобережжі нове покоління українців. Звичайно, це не змінило б тих, хто ностальгує за радянською "стабільністю" (а насправді – за власною молодістю, коли навіть "тимчасові труднощі" були за іграшку, адже були сили й здоров’я, а мрія й пропаганда вели "вперед до комунізму"). Однак тоді був би хоч якийсь паритет між прибічниками "козаків та свинопасів" (вибачте на слові, сам би я так не сказав, але батько Тарас, напевно, мав право на таку різку оцінку, шмагаючи своїм словом тих, хто "за шмат гнилої ковбаси" готовий продати Україну-матір).

Власне, цей конфлікт світоглядів і лежить в основі сюжету нової книги Зірки Мензатюк. Причому цей конфлікт подано не на глобальному рівні. Авторка дає зрозуміти підростаючому поколінню, що справжня глибина того конфлікту – у глибині думок та між серцями окремих людей. Саме тому вона підкреслює значущість особистого вибору та власного Вчинку в контексті долі Батьківщини (як тут не згадати про "краплю в океані"!). Пані Мензатюк немовби "між рядків" стверджує, що історію можуть творити не лише політики, адже саме діти в її повісті свідомо руйнують "імперію несвободи", що зробила всіх людей маленькими й однаковими, позбавила мови, національності та індивідуальності кожну особистість. І тоді невинні жарти – перший "дорослий" (політичний) анекдот чи підштаники, підняті замість прапора, – переростають у світогляді цих дітей в цілком серйозні елементи спротиву владі й системі, закінчуються для дітей, що враз подорослішали, участю у націоналістичних мітингах чи штовхають до виготовлення антирадянської символіки, що на той час вважалося тяжким злочином, та й зараз лише активна меншість громадян зважується на подібні вчинки.

З огляду на ідею твору, видаються дуже вдалими характери героїв: Ніночка та її подружки, які створюють чіткий контраст Яринчиній четвірці; Орися, яка залучила Яринку до боротьби; Ігрек, який окрім оригінального імені мав іще свідомий розум, товариську вдачу і також зіграв важливу роль у розвитку подій. Не можна не згадати колоритну бабу Софрониху, якій її забобонність не завадила стати активістом і повернути сільській громаді церкву.

Цікаво простежити, як зростав патріотизм у головної героїні. Канікули, проведені у Чернівецькій області, де багато людей, незважаючи ні на що, в душі залишалися відданими своїй батьківщині. Поїздка до Прибалтики, коли дівчинка відчула та побачила незламних людей, котрі вийшли на мітинг, щоб захистити рідну мову. Вражаюча єдність, палкі промови та площа, вщерть застелена квітами, дали зрозуміти дитині, як то воно – бути вільним. Саме після цього епізоду в її душу почали закрадатися підозри, сумніви щодо щасливого життя в СРСР. Вона починає розуміти, що насправді усе не так добре, як провіщує влада. Приходило розуміння, що народу не завжди говорять правду, зацьковуючи тих, хто хоче донести її людям. Власне, такі відкриття дорогого коштують, адже приходять через власний досвід, карбуючи життєві істини у ще зовсім юному серці.

Після цих подій Ярина з товаришами починає в душі бунтувати проти Совдепії. Це потроху виливалося назовні, тож вони заспокоювалися тим, що дражнили підлабузника Папу Запотіцького – секретаря сільради. Трохи згодом, коли Орися вступає до Руху, маленька патріотка допомагає тій виконувати партійні завдання: разом вони малювали плакати та виготовляли жовто-сині значки.

Наприкінці повісті діти наважуються на втечу з дому, щоб бути присутніми на проукраїнському мітингу в Чернівцях. Вони зрозуміли: саме з таких подій і почнеться розпад імперії зла, "тюрми народів", якого вони так прагнули.

Книга написана соковитою мовою із використанням західноукраїнських діалектизмів, що не може не вплинути позитивно на розвиток лексикону та на інтелектуальний розвиток читача в цілому. Також дуже корисною є достовірність історичних фактів, наведених тут.

На жаль, це навряд чи це буде перебільшенням, але судячи з асортименту наших книгарень, молодого читача на таку літературу зараз надзвичайно мало. Тираж сучасної серйозної книги – 1–2 тисячі екземплярів – є краплею в морі порівняно з тиражами, якими видавалися книги колись для "найбільш читаючої нації". Хоча з іншого боку, цей почесний статус homo soveticus, як і більшість радянських досягнень, був лише "показухою", адже купуючи дійсно цінну книгу (та ще й часто за підпискою) радянський бібліофіл отримував у навантаження 2-3 томи "в нагрузку". Тож навіть оцінюючи "читацький багаж", радянська система не могла обійтися без брехні.

Однак зараз (як і завжди) є молодь, яка шукає правдивих думок та чесних оцінок подій. І мені здається, що Зірка Мензатюк писала саме для таких читачів. Адже в усі часи митець був і є моральним авторитетом для них, і потреба в такому авторитеті й спонукає взятися за перо, але митець мусить відчути і своє внутрішнє покликання. А інакше: "Якщо можеш не писати – не пиши!"

Однак без такої "ідейної" книги література як соціальний організм виглядає доволі дистрофічно.

Трохи затягнута, як на мене, кінцівка із листуванням героїв повісті не затьмарює дуже влучного та величного фіналу для такої книги – картини пробудження народу, коли тисячі українців стали у живий ланцюг заради України, її свободи, незалежності та неповторності, заради їхнього та нашого майбутнього. І це майбутнє створює кожен з нас своїми, на перший погляд незначними вчинками!

 

 

Вам може бути цікаво
Троє українців – у почесному списку Honour List 2020
Молочне порося для Фіделя Кастро та інші забаганки диктаторів: про нову книжку Вітольда Шабловського
Даруємо знижку на дві книжки тижня: «Фелікс Австрія» та «Галицькі смаколики»
Актор, поліцейський, інспектор, друг, психіатр – тобто вчитель
Три химерні книги, із якими варто познайомитися на карантині
Відомі фіналісти Міжнародної Букерівської премії 2020
stary_lev Стежити
дописів читачів