0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Світлокопія» як рецепт для послаблення контролю за дітьми
Random
Книжка німецької письменниці Шарлотте Кернер «Світлокопія» написана достатньо давно, однак українською вона вийшла лише 2018 року у перекладі Наталки Сняданко у «Видавництва Старого Лева». У 2003 році цей роман-антиутопія екранізували під назвою «Blueprint» (Клон).
 
Епіграф філософа Ганса Йонаса «Дресирувальник завжди знає, що саме він хоче від тварини. Але чи знаємо ми настільки ж чітко, чого хочемо від людей?» одразу ж налаштовує на потрібний лад перед читанням книги.
 
Всі події відбуваються в майбутньому, де стало можливим для науки клонувати людину. Так, саме клонувати, взяти клітинку від «материнського» організму і виростити з нею точну генетичну копію. Генетично однакові організми, тобто індивідууми з однаковим генотипом, потрапляючи у різні умови зовнішнього середовища, зазнаючи їхнього впливу стають різними, тобто різняться фенотипово.
 
 
Головна героїня роману Іріс Зеллін, дізнавшись про свою невиліковну хворобу, вирішує створити, виносити і народити свою точну копію. Як на мене, то робить вона це з егоїстичних міркувань, оскільки є геніальною композиторкою та піаністкою і в такий спосіб хоче зберегти свій талант. Спочатку Іріс вдається виховувати доньку, так, як і планувалося. Але згодом, під впливом різних чинників дівчинка впадає в крайнощі – від обожнювання фортепіано до цілковитої ненависті і нехтування. Ось тут і підтверджується правило, що два однаковісінькі організми, потрапляючи у різні умови різняться між собою.
 
Яскравою деталлю і ключовим моментом є фортепіано, що називається містер Блек. Воно є одночасно монстром і прилистком для Сірі. Сідати за нього і грати їй дозволено з певного віку, як велика честь і заслуга. Дівчинка ховається під його великим чорним животом, коли відчуває небезпеку. Водночас, воно є тим страшним монстром, символом і пересторогою, який нависає над усім її життям, що потім проявляється у її творчості наприкінці роману.
 
 
У своєму романі Шарлотте Кернер підіймає ряд етичних питань, що актуальні і для звичайної моделі “батьки-діти” і без клонів. Іріс і Сірі грають часто у гру «Тицея-Яцети». Гра дуже небезпечна, оскільки постійно нагадує дівчинці, що вона лише копія і не має нічого свого. Так часто батьки забувають про індивідуальність дітей і нав’язують їм свої вподобання, власні нездійсненні у минулому мрії. У такий спосіб потрапляють на подвійний гачок, з одного боку якого дитина, яка не знає, чого вона хоче у цьому житті і що насправді їй подобається та приносить радість, задоволення, з іншого – батьки, які так і не реалізовують свої недосягнуті в минулому мрії за рахунок своїх дітей.
 
Репродуктивне клонування заборонене у світі з 1997 року. Авторка роману «Світлокопія» спонукає до роздумів про його етичність, про те, що клон має свою окрему свідомість, чи це є та сама особистість, чи все-таки інша. Чи має право хтось нав’язувати клонові певні вподобання, чи дати змогу розвиватися самостійно і шукати себе.
 
Розповідь у книзі не дуже динамічна, швидше філософська, але попри це читається легко. Рекомендую для прочитання всім, зокрема батькам для послаблення тиску і контролю за дітьми і всім, кого приваблюють роздуми на філософські теми.   
 
Вам може бути цікаво
Чаротворці
Декаданс Гемінґвея, або Переможець не має шансів виграти
Маленька книжка про маленького хлопчика і його тата
Однакові чи різні? Геноміка
Вальдес Марія Елена
Берґна Моніка
stary_lev Стежити
1635 дописів 37505 читачів