“Старий і море”. Просто потрібно іти за своєю метою
04.08.2017
Ернест Хемінґвей. Старий і море // переклад Митрофанова Володимира. – Видавництво старого лева, 2017. – 104 с.
Ернест Хемінґвей для мене як безкрає море, невідане, загадкове та цікаве. До даного моменту я не читав жодної книги цього автора. Хоча у школі й пропонувалося кілька його творів, але, на жаль, знайомство тоді не відбулося. Хемінґвей окрім того, що є автором багатьох романів та оповідань, також працював журналістом, а його життя було сповнене пригод. Такий ось собі американський письменник XX століття, який отримав Пулітцерівську премію та Нобелівську премію із літератури. Я ж вирішив познайомитися із автором, прочитавши один з його найвідоміших романів “Старий і море”.
Роман Зарічний. Чільне зображення - Jan Hrebicek.
“Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна.”
Старий рибалка, уже дід, який носив ім’я Сантьяго, уже більше двох місяців приходить із моря без улову. Чи то старість прийшла? Чи просто не фарт щось спіймати? Чи вміння уже не ті? Адже усі навколишні рибалки кожень день припливають із моря з хорошим уловом. Навіть малий хлопчак, якого він навчав своєї майстерності, пішов геть від нього. Адже йому теж потрібно годувати сім’ю, а із старим Сантьяго багато риби не наловиш.
“Людина — доволі нікчемна істота проти дужих птахів та звірів. Я таки справді радніш волів би бути отим рибиськом, що пливе десь там у темряві моря».”
Одного дня старий відправився у далеке море із надією впіймати багато риби, адже це той день, коли його життю усміхнеться сонце. Дякуючи малому в рибалки є хороша наживка, на яку спокуситься велика риба. Так і сталося, такої рибини Сантьяго ніколи не бачив за своє довге життя. Ось тут і починається боротьба старого, але ще достатньо сильного та вмілого, й великої рибини, боротьба із стихією, усвідомлення самотності та колосальна мужність.
Вона все далі і далі тягнула човен у велике море без суші, без води, без надії. Але впертість вела вперед і Сантьяго, адже немислимо, що такий досвідчений чоловік може програти. З іншого боку, безмежна воля — старий розумів, що ніколи не зможе відпустити її. Якщо він переріже ліску, то зрадить самого себе та признає свою поразку. Сантьяго не має права на слабкість, тому що вона остаточно зламає його. Краще загинути у морі, в самотності.
“Добре, що нам не доводиться полювати на зорі. А що, б коли людині доводилось щодня вбивати місяць. І місяць тікав би від неї. Або коли б вона мусила щодня гнатися а сонцем, щоб убити його. Все-таки добре, що нам не треба вбити сонце, місяць чи зорі. Досить і того, що ми живемо біля моря й убиваємо своїх щирих братів.”
Але що принесе старому те, що він привезе рибину на берег? Гордість? Повагу? Думаю, йому не потрібна гордість за те, що він її впіймав. Так само як і повага від усіх рибалок околиці. Насправді його зі всіх сторін лякає самотність. Скільки разів він хотів, щоб разом із ним в цій пригоді був малий хлопчак. Тому єдине, що його цікавило, щоб хлопець побачив у ньому рибалку, з яким ще довго можна плавати у відкрите море та привозити улов. А цікава бесіда про бейсбол чи недалекоглядні жарти завжди будуть незайвими. Але ж старий не знав, що для малого він уже давно є ідеалом і він бажає бути із ним.
“Те, що він доводив це вже тисячу разів, нічого не важило. Тепер треба було доводити знову. І так щоразу — все наново; отож, роблячи своє діло, старий ніколи не оглядався на минуле.”
Атмосфера твору дуже приємна та життєва. Хемінґвей своїми словами легко занурює читача у цю історію. Ось ти уже сидиш на “Терасі” та п’єш запашну, гарячу каву, пліткуючи про бейсбол, про інших рибалок й про безкрає море і милуєшся заходом сонця. В інший момент ти уже весь у подіях, в боротьбі проти рибини й усіма думками вболіваєш за старого Сантьяго і не переживеш його поразки. Звичайно розумієш, що ця риба ні в чому не винна і просто бореться за своє життя. Але в будь-якому випадку переважає бажання, щоб рибалка повернувся на берег, тому що не можеш більше терпіти увесь біль самотності та бажання показати самому собі, що сили та вміння ще пристуні, які переповнють Сантьяго. Самотність — це найгірше…
“Старий поглянув на безмежний простір моря й збагнув, який він тепер самотній. Проте побачив він і райдужні відсвіти в темній товщі води, й туго напнуту жилку, що зникала в глибині, й дивне коливання тихої морської гладіні. Тепер і над морем скупчувались хмари, віщуючи пасат, а глянувши вперед, старий побачив табун диких качок, що летіли над водою, чітко вирізняючись на тлі неба,— на якийсь час їх обриси неначе затуманювались, тоді знов ставали чіткі,— і він зрозумів, що людина в морі ніколи не буває самотня.”
Окремо хотів виділити видання, яке тримаю в руках. Новина, що “Видавництво Старого Лева” береться за видання творів Ернеста Хемінґвея, дуже сильно порадувала, тому що книги цього видавництва є просто надзвичайно хорошої якості. Але я не міг очікувати того, що побачив, прийшовши у книгарню. Матовий папір, маленька обгортка, на якій міститься назва твору, а відкривши книгу бачиш дуже хорошу поліграфію та неймовірні ілюстрації Слави Шульц. На мою думку, ця серія буде однією із найкраще оформлених та якісних книг.
Оцінка: 10/10
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно