Самка Біолога та Дракон освіти - рецензія на "Баборню"
25.11.2016
Марта Шокало, випусковий редактор ВВС Україна
Лосиха, Каліка, Блоха, Мразь, Карета. Щеня, Маленька Потворка, Сученятко. Так "лагідно" один одного називають учні та вчителі у школі західноукраїнського містечка, в якій викладає біологію Марія Василівна. У неї самої прізвисько престижніше – Самка Біолога. Це тому що вона заслужена, шанована, авторитетна, у неї купа грамот і учні її бояться.
Марія Василівна - головна героїня роману "Баборня" Мирослава Лаюка. Вона - уособлення вчительськості усіх українських вчительок.
"Кажеш "маріявасилівна" - розумієш "учителька", кажеш "учителька" - розумієш "маріявасилівна". Це сполучення придатне навіть для діагнозів: маріявасилівна кори головного мозку, гострий депресивний марієвасивніоз, марівасилівна підшлункової залози, розсіяна маріявасилівна …"
У романі ми спостерігаємо за трагедією її життя, такого ж посереднього, як і її ім'я. Воно минає поміж "нудної архітектури, нудної історії, нудних людей" в нудному містечку, "що про це нудно говорити".
До теми. Купити книгу "Баборня"
Але в книжці Лаюка немає жодної нудної сторінки. Текст енергійний, автор категоричний і часом нещадний. Описуючи потворніть, він сам отримує насолоду і таку ж насолоду зрештою отримує читач. Тут є закручений сюжет, любов і секс, інтрига і глибина. А також наша страшна історія і її страшні наслідки.
Школа у цьому романі уособлює усі жахи, які лишила по собі радянщина. Школа, у якій моральні каліки виховують нове покоління моральних калік. Де за урочистими лінійками, шаблонними святами, портретами Шевченка у вчительській зіяє чорна діра убогості.
Освіта – це як Дракон, який пожирає все живе, насамперед вчительок. Вони починають молоденькими ентузіастками, а перетворюються на страшних бабег. І ці бабеги вчать дітей до скону, аж поки їх "не винесуть вперед ногами".
Школа у Лаюка - це філія пекла на землі. Мабуть, автору теж добряче залили сала за шкуру, що йому так гарно вдалося це описати. Він молодий і спогади ще свіжі.
"Перекреслила усе, що він встиг написати, наче шаблею розрізала живіт". І ти уявляєш м’ясистий слід червоної ручки на сторінці зошита в клітинку. І навіть те, як вона пахне. "Червона ручка – її скіпетр, її символ влади".
Мені подобається Лаюкова любов до деталей. Він пристрасно, майже на півсторінки, може описувати великі мочки вух шкільної завучки.
До теми. Лялечки, наложниці драконів. Уривок з роману "Баборня" Мирослава Лаюка
Текст місцями настільки густий, що його хочеться перечитувати заново.
"Баборня" кишить яскравими і химерними образами. " …ще одна таблиця з інфузорією туфелькою, усі тварини в формаліні й цитати на стінах спостерігали, як Онуфрій втішався з Марією просто на вчительському столі. А потім, не зсаджуючи її з себе, поніс Марію просто в купу з радянською символікою. - Стій! Зупинися! – скрикнула Марія, злітаючи з купи полотнищ, що порозкочувалися по підлозі. – Тільки не тут. І Онуфрій відвів Марію трохи вбік – до стіни, де справа висів плакат зі словами Дарвіна, а зліва – розріз ропухи (Bufo Bufo)".
Назви тварин та рослин у тексті продубльовані латиною. І це ще більше поглиблює загальну абсурдність, у яку нас занурює автор. Ще б заспівати "вчителько моя, зоре світова" - і вийде повний треш.
Тарас Прохасько порівнює "Баборню" Лаюка із вишуканою онкологічною операцією. Мені він швидше схожий на розтин. Автор, із незворушністю студента-медика, ніби копирсається у трупі і вивчає людські органи, понівечені хворобами. Кожна дійова особа – це як окрема хвороба у науковому каталозі. Ретельно вивчена і описана. Їм бракує лише латинських назв, бо всі ці хвороби українські.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно