Рецензія на роман Василя Махна «Вічний календар»
27.01.2020
Роман Василя Махна «Вічний календар» є спробою переповісти історію багатьох поколінь на одному клаптику землі, що став плацдармом для воєн та перерозподілу імперій. Автор починає відлік від подій, що трапилися в середині XVII століття в різних місцях, роблячи наголос на Поділлі та Близькому Сході. Проте головним місцем та декораціями для тексту стає містечко Язлівці (тепер Язловець), що в той час лежало на активному торговельному шляху. Загалом «Вічний календар» – це калейдоскоп подій від середини XVII століття донині.
Мар’яна Максим’як, Критика
Язлівці – прототип будь-якого подільського містечка другої половини XVII століття: декілька заможних та впливових родин, типовий релігійний поділ, що пізнається в наявності у поселенні церков, синагоги та цвинтарів.
Власне про родинні зв’язки, їхній вплив та довготривалість Махно говорить найбільше. Адже всю його історію закручено довкола декількох родів, які мешкали в селищі Митниця, поблизу Язлівців. Друга половина XVII століття стала ключовою для цих багатоетнічних земель, де в калейдоскопі подій кожен очікував змін та можливостей. У світлі цього роман Махна розпочинається з історії про життя Саббатая Цві, діяльність якого сколихнула тогочасне єврейство. Зрештою, відгомін про нього дійшов і до найвіддаленіших закутків та містечок.
Зазначу, що лейтмотивом роману є війна. Вона просочується у подільські краї наприкінці XVII століття у вигляді польсько-турецького протистояння, видозмінює ідентичність і межі цих земель. Унаслідок Бучацького мирного договору Язлівці стають найвіддаленішою північною точкою тогочасної Османської імперії. Війна істотно змінила плин приватної історії родин Митниці, що виявилася так само закрученою у цей вир подій. Родичання українського роду Баревичів із тогочасними зайдами-османами стає ключовим у романі. Все, що стається потім, – це своєрідні наслідки кровного змішання та вибору. Зрештою, до воєн і їхніх наслідків у романі мусять призвичаюватися всі покоління. Війна османів із Річчю Посполитою стала переломною точкою в історії Язлівців та довколишніх земель. Руйнування Язловецької фортеці, а заразом і звичного темпу життя, змусило пристосовуватися до нових обставин. У цьому вихорі історії опинилися всі, незалежно від релігії та етнічної належности: християни, юдеї та мусульмани.
Наступним витком історії, що його у «Вічному календарі» зачіпає автор, стає Перша світова війна. Територія Поділля, яке в тексті є епіцентром, знову стає плацдармом для активних воєнних дій. Життя місцевих родин розвивається на тлі Язловецького прориву, що став частиною Брусиловського. Один із найкривавіших етапів Великої війни відбувається саме тут, і Язлівці накривають численні бої імперських армій. Махно знову наводить особливий фокус на місцеві родини: рід заможних шляхтичів Волянських, які мали маєтки на Поділлі, тягне за собою давнє прокляття роду Баревичів. Цей, на перший погляд приватний, родинний конфлікт головних героїв роману стає уособленням тогочасних стосунків між українцями і поляками. В оповідях про Першу світову війну та міжвоєнний період Махно зосереджується і на Чорткові, що дав світові письменника Карла Еміля Францоза та митця Сашу Блондера. Історії про них, вплетені у роман, є своєрідною ностальгією за цінностями і традиціями, що побутували до Другої світової війни на описаних теренах. Зрештою, весь роман є до певної міри ностальгією за минулим і спробою роззирнутися довкола родинної історії, вплетеної в загальний історичний контекст.
Особливий акцент у романі зроблено і на радянському періоді, особливо на перших повоєнних роках, що принесли західним землям України демографічну зміну, а поза тим, і репресивний режим. До головних персонажів наприкінці роману додаються українці в межах переселення з Надсяння у 1945 році. Тексти цього розділу є намаганням описати життєві обставини, з якими зіткнулися люди в повоєнні роки. Абсолютне руйнування усталених до Другої світової війни (та й узагалі всіх можливих доти воєн) цінностей стає підґрунтям до знеособлення людини. Прикінцеві тексти «Вічного календаря» наповнено описами щоденного життя: доволі затхлого та сірого, з ознаками одноманітности й посередности радянського періоду.
Зрештою, «Вічний календар» – це текст і про циклічність та повторення: наприкінці роману розуміємо, що фінал є своєрідним початком. Знову читаємо згадки про Саббатая Цві, численні старі письмена, листи і ніким не прочитані рукописи. Язлівці вже з’являються, як тінь історії, що плавно перетекла за океан і мовиться з вулиць Нью-Йорка. Приходить усвідомлення, що книжка, яку спершу сприймаєш у жанрі історичної прози, виявляється вдало зібраною мозаїкою фактів і подій, із плином часу досить мітологізованих. Родинна саґа стає історичним тлом і доброю основою для роздумів. Урешті розумієш, що оповідь про рідні для Василя Махна Язлівці та Митницю – це версія родинної історії, смілива та результативна спроба цю історію переосмислити і розповісти.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно