0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Пий. Трудись. Гуляй» – про новий роман Елізабет Ґілберт «Місто дівчат»
Random
Елізабет Ґілберт у всьому світі асоціюють з бестселером «Їсти. Молися. Кохати». Це несправедливо звужує потенційну аудиторію її наступних книг. Зокрема й «Міста дівчат», яка цьогоріч вийшла українською у «Видавництві Старого Лева». На відміну від попередніх бестселерів письменниці, цей роман – не про відвертий досвід авторки у сфері стосунків і самореалізації. Це історія про те, як не відповідати стандартам і бути щасливою, розказана з іронією й оптимізмом.
 
Емма Антонюк, Yakaboo
 
Минуло двадцять років, а серіал «Секс і місто» досі асоціюється у мене з хропінням. Бо дід з бабою хропіли, як Боїнг перед взльотом. Узимку ми спали в одній кімнаті, щоб не опалювати всю хату. Дід з бабою – на ліжку, я – на пічці.
А в телевізорі Керрі Бредшоу пила «Космополітен» і розказувала про Нью-Йорк. Найважливіше просвітництво моїх підліткових років. І секс тут, повірте, ні до чого. Я росла в маленькому райцентрі, усі жіночі рольові моделі навколо були: «та, яку чоловік б’є», «та, в якої чоловік п’є» і «та, що в Італії на заробітках». Лише вночі, після спільної молитви з дідусем і бабусею, під їхнє гучне хропіння, Керрі Бредшоу з екрана підморгувала: «найкращі, найважливіші, найскладніші стосунки – це стосунки з самою собою».
 
А де ж про книжку «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт»? – спитаєте ви. Цей серіал – моя найяскравіша асоціація із книжкою «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт – відповім я. Легкий настрій, трохи коктейлів, романтична любов до Нью-Йорка, красиві чоловіки і ще красивіші сукні. Багато суконь, які «мають бути припасовані не лише до фігури жінки, а й до її інтелекту». І в книжці, і в серіалі – жінки самі заробляють, говорять про секс, мистецтво та політику і поводяться, як хочуть.
 
А зараз ви читаєте абзац, де я мушу зізнатися, що боюся. Раптом ви не любите культового серіалу HBO, вважаєте його стилістику надто легковажною чи взагалі ніколи не бачили «Секс і місто», через який я так відчайдушно намагаюся розкрити «Місто дівчат». Тому давайте по черзі і без спойлерів.
 
 
«У житті кожної жінки настає час, коли їй просто набридає безкінечно соромитись»
 
Оповідь у «Місті дівчат» ведеться від імені старої жінки. Вона розказує, як юначкою перебралася до Нью-Йорка й поселилася в театрі, що належав її тітці. І понеслося. Секс, богемні тусовки, перерва на пошиття сукні і знову секс. І все це на тлі післявоєнної Америки. Увага Ґілберт до естетичних деталей та історичної достовірності допомагає відчути лампову атмосферу Нью-Йорка сорокових.
 
Шарму цьому тексту додає красива іронія. «Мій перший був державним службовцем, – і скажу відверто – кохався він теж як державний службовець» – в «Місті дівчат» багато легких і водночас гострих реплік. «Його спів дарує рідкісну нагоду позаздрити глухим», – каже один із героїв роману, де всі діалоги влучні і дотепні. Так, усі – я справді не знайшла у тексті затягнутих сцен, тому це один із романів, які можна легко «проковтнути» в літаку чи в черзі до сімейного лікаря.
 
Одна з героїнь книги каже: «Якщо вдягатись надто по-модному, складеться враження, що ви не впевнені в собі». Так от Ґілберт дуже впевнена в собі. І це відчувається у кожному епізоді «Міста дівчат». Героїні Ґілберт – сильні і колоритні жінки. Письменниці вдається зробити їх об’ємними і приголомшливо правдоподібними, уникнувши награної карикатурності. «Весь фокус в тому, щоб не грати смішно… Не старайся бути смішною – і ти всіх розсмішиш» – відчуття смаку і міри цінна риса письменниці і її персонажів.
 
Щоб остаточно не скотитися в жанр шкільного реферату, згадаймо епізоди про випивку, секс і розваги. Насправді, вони стають історією про відповідальність, відвагу бути собою і мудрість. Пишу ці слова і ненавиджу їх. Бо вони можуть означати все що завгодно, так і не описавши того важливого і доброго, що з’являється в цій книзі між похміллями та дизайном чергової сукні. Виходить красива і чесна історія про цінності.
 
Більше не авторка одного роману
 
2009-ий рік. У чорному, з голови до п’ят, Ліз Ґілберт – на сцені TED-Каліфорнія. Говорить мотиваційні банальності про натхнення. В її промові багато про бестселер «Їж. Молись. Кохай». Ця книжка принесла Ґілберт великі гроші і світову славу.
 
«Мене питають: страшно, мабуть, від думки, що ти, може, й не напишеш нічого кращого, ніж ця книга? – Ще й як страшно», – зізнається Ґілберт.
 
Як на мій смак, «Їж. Молись. Кохай» – хороша книжка для тих, хто не читав справді хороших книг. Вона кишить кліше гірше, ніж це речення шиплячими звуками. І ось Ґілберт зі сцени ділиться страхами, що ризикує стати авторкою одного роману і вище цього тексту вже не стрибне.
 
Але вона стрибнула, радше навіть злетіла.
 
100% жіночий роман
 
Наостанок зізнаюся – згрішила. Перш ніж розповідати вам про любов до нової книжки Ґілберт, я почитала дорослих сивочолих критиків з пострадянського простору. Їхній вердикт безапеляційний: книжка – не більше, ніж «жіночий роман». Сподіваюся, колись прокинутися у світі, де словосполучення «жіночий роман» ніхто не трактуватиме, як щось неякісне та нікчемне. А література не ділитиметься на «чоловічу» та «жіночу». Крім книжок про онтологію екзистенціалізму, можна прочитати белетристику про секс і Нью-Йорк. І обидві можна однаково добре написати, незалежно від статі.
 
 
Редактори кажуть, що читачі люблять історії про особисте. Тож, з чого почала, тим і закінчу. Я вже давно не живу у маленькому райцентрі. Працюю в новинах на центральному телеканалі. Роблю ремонт у власній квартирі. І бачила сотні варіацій жіночих рольових моделей, але у свої майже тридцять все одно не відповідаю очікуванням родичів. Тому кожного Різдва мушу шукати нову жартівливу репліку на запитання дідуся і бабусі: «Коли заміж?». Відповідь: «Коли перестанете хропіти» чомусь смішить тільки мене. Зараз, як і двадцять років тому, мені так само приємно, коли старша і мудріша компаньйонка підморгує (цього разу зі сторінок книжки): «ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною».
 
Кому читати
 
Людям, ліберальних поглядів, щоб насолодитися сюжетом і весело провести час.
 
Людям консервативних поглядів, щоб пережити сильні емоції й рефлексувати на тему цінностей і меж дозволеного.
 
Людям, які думають, що Нью-Йорк – це столиця світу, а праведники після смерті потрапляють на Мангеттен.
 
Кому не варто читати
 
Людям без почуття гумору. Емоційно нестійким снобам. Клірикам, неповнолітнім і моїй бабусі. Хоча, щодо останньої – не впевнена.
 
Схожі книги
 
Івлін Во «Мерзкая плоть», «Brideshead Revisited».
 
Вам може бути цікаво
Викрадення! Гаряче літо Ракети на чотирьох лапах (колекція)
Ракета на чотирьох лапах під прикриттям (колекція)
Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах (колекція)
Розшукується Ракета на чотирьох лапах (колекція)
Клуб червоних кедів. Ми the best! (колекція)
Клуб червоних кедів. Усе заради мрії (колекція)
stary_lev Стежити
дописів читачів