П’ять причин прочитати «Художник хиткого світу» Кадзуо Ішіґуро
Дронь Артур
18.06.2020
Уже четверта книга Кадзуо Ішіґуро перекладена українською та готова розповісти читачам нову історію. «Художник хиткого світу» у перекладі Тетяни Савчинської та оформленні Оксани Йориш з’явився на полицях книгарень цього року. Для тих, хто досі вагається, наведу в цьому тексті цілих п’ять причин, чому цю книгу варто прочитати.
Автор. Перша причина знайти час, аби відкрити цю книгу, – її автор. Британський письменник японського походження Кадзуо Ішіґуро – один з найкращих сучасних авторів. Він написав сім романів, завдяки яким став лауреатом Нобелівської премії з літератури 2017 року, Букерівської премії та премії «Віттбред» (власне за «Художника...». Його книги стилістично майстерні і дуже емоційні, тому завжди є в різноманітних рейтингах та списках найкращих літературних творів.
«Художник хиткого світу» був опублікований у 1986 році, і це другий (після книги «Там, де в серпанку пагорби») роман Ішіґуро. Тож порівняно з новішими «Залишок дня», «Не відпускай мене» та «Похований велетень», виданих раніше «Видавництвом Старого Лева», цей роман є ранньою книгою письменника.
Японська культура. Події роману відбуваються в Японії упродовж 1948-1950 років. Головний герой – Оно Масудзі – відомий художник, який вийшов на пенсію та переймається тим, щоб видати заміж доньку. Відправною точкою сюжету є якраз передшлюбний період дівчини Норіко та переговори двох сімейств.
Дуже зацікавлює зображення японських звичаїв у книзі. Іще кілька десятиліть тому договірні шлюби, коли хлопець та дівчина могли навіть не знати одне одного до весілля, були звичною справою. Та ще цікавішою є традиція у процесі шлюбних домовин наймати...детективів! Вони досліджують життя сім'ї нареченої та спілкуються з друзями і знайомими батьків, аби переконатись, що ті не приховують неприємних секретів і в них немає темного минулого. Такий детектив досліджує й життя головного героя, тому Оно намагається переконатись, що його знайомі не скажуть чогось поганого про минуле художника.
— Торік вона майже вийшла заміж, — відповів я, — але домовини провалилися в останній момент. І от мені цікаво, раз уже ми говоримо на цю тему, чи ніхто раптом торік не звертався до тебе щодо Норіко? Я не хочу видатись зухвалим, але…
— Що ти, це ніяке не зухвальство, я тебе чудово розумію. Але ні, ніхто до мене не звертався. Однак треба враховувати, що торік цієї пори я був дуже хворий. Якби якийсь детектив і прийшов сюди, то пані Сузукі точно випровадила б його геть.
Я кивнув і сказав:
— Просто цілком можливо, що цього року хтось до тебе прийде...
Гра із часом. Перефразовуючи назву книги, я назвав би Кадзуо Ішіґуро Письменником хиткого часу. Цей роман — зовсім не той випадок, коли розповідь є однією прямою лінією з точки А в точку Б. Одна з найцікавіших особливостей «Художника...» полягає саме у грі автора з нелінійністю часу. Герой спочатку згадує минуле, потім повертається до основних подій, а згодом знову вдається в спогади. Інколи просто під час розмови з доньками художнику щось нагадує про події минулого і він відволікається на розповідь, яка відкриває читачеві нові деталі його особистості та дещо цікаве з юності. І так впродовж усього роману. Саму ж книгу поділено на чотири розділи, між кожним із яких різниця по кілька місяців. Читаєш про події жовтня 1948 року, а потім одразу переносишся в квітень 49-го.
Кожен спосіб зображення часу ніби відіграє власну роль. Основна сюжетна лінія розвивається за допомогою отаких стрибків з жовтня у квітень, з квітня– в листопад і так далі. А от характери героїв, їхній внутрішній світ і спосіб дивитись на світ зовнішній Ішіґуро відкриває передовсім у спогадах Оно і його відступах від основної оповіді. Завдяки цьому і читалось доволі легко.
Болюча зміна поколінь. Четверта причина поринути в історію «Художника хиткого світу» знову полягає в темах, які порушує автор. Як я вже згадував, події відбуваються після Другої світової війни. Ці роки дуже непрості і делікатні для японців, адже вони були стороною, яка програла. Серед старшого покоління багато хто відчув себе обманутим, інші — винними у злочинах, а ще хтось просто не знав, чим може зайнятись і куди тепер рухатись. Натомість частина молоді поставилась до закінчення війни зовсім по-іншому. І на відбудову країни також дивляться по-своєму. Ішіґуро тему цього конфлікту, цієї непростої зміни поколінь проводить крізь увесь роман і зосереджує на ній чи не найбільше уваги.
Оно Масудзі — представник якраз старшого покоління. Він розуміє всю суперечливість минулого та намагається переосмислити своє життя. Художник бачить, що відбувається навколо: впливові ще недавно люди зараз каються і шкодують через свою колишню позицію. Дехто навіть закінчує життя самогубством, бо не може жити із соромом і почуттям вини. Люди шкодують про минуле, намагаються приховати його, аби знайти кращу роботу чи не втратити авторитет у суспільстві, заперечують колишніх себе. Художник бачить це і відчуває біль. Такий самий біль, як тоді, коли його погляди не поділяє зять чи молодші знайомі та навіть колишні учнів. Чи тоді, коли його внук розповідає про американських героїв, якими захоплюється, або бавиться у ковбоїв. Хиткий світ швидко змінюється, і це нормально. Тільки художнику видається, що цей світ аж занадто хиткий. І змінюється він занадто швидко.
— Ічіро, де ти навчився грати в ковбоїв? — трохи поспостерігавши, зрештою, запитав я, та внук продовжував галопувати і ржати. — Ічіро, — сказав я вже суворіше, — зупинися на хвильку і послухай. Цікавіше, значно цікавіше бути, наприклад, лордом Йошіцуне. Хочеш, розкажу тобі чому? Послухай, Ічіро, Оджі зараз тобі все пояснить. Ічіро, послухай свого Оджі-сана. Ічіро!Можливо, я занадто підняв голос, бо він раптом зупинився й налякано глипнув на мене. На хвильку я втупився у нього поглядом, а потім зітхнув і сказав:
— Ічіро, вибач, будь ласка, що я перервав твою гру. Звісно ж, ти можеш гратися в будь-кого. Навіть у ковбоя. Пробач своєму Оджі-сану…
Життя після життя. Це залежить від сприйняття читача, але, як на мене, роман побудовано на великому символізмі. Оно Масудзі прожив насичене життя, пройшов довгий професійний шлях, встиг створити сім’ю і половину тієї сім’ї втратити на війні. Тепер все по-іншому: він літня людина, якій залишилось видати заміж останню доньку. Життя Оно вже наче пройшло. Він багато працює, аби шлюбні домовини пройшли успішно, та водночас розуміє: коли Норіко вийде заміж і переїде, від художника відколеться іще один шматочок його хиткого світу. Окрім того, йому доводиться в певному сенсі зректись свого суперечливого минулого. А це розхитує світ іще більше.
Найбільше зацікавлюють саме особисті переживання художника. Його спогади про молодість, вчителів та учнів. Відвідини чоловіком «кварталу насолоди» і старого бару, де в минулому житті він почувався таким щасливим.
Такий самий перехід від життя до життя відбувається і з Японією. Колишні затишні квартали перетворюються на індустріальні центри. На місці барів з’являються офісні будівлі. А у наймолодшого покоління японців тепер нові герої.
Ви зможете побачити у цій книзі одразу дві важливі історії: національну і особисту. Країні потрібно оговтатись від того, що сталось, і, зрозумівши свої помилки, рухатись далі. Оговтатись, зрозуміти і рухатись далі намагається й Оно. Адже комфортне нове життя треба робити собі самому. Тільки через осмислення минулого можна створювати майбутнє, не боячись. Тільки через хиткість світу можна досягти його стабільності.
Я всміхнувся сам до себе, спостерігаючи за цими молодими офісними працівниками зі своєї лавки. Звісно, іноді, коли я пригадую яскраво освітлені бари й усіх тих, що туди частенько навідувалися, розмовляючи й сміючись дещо гучніше, ніж ті молодики, яких я бачив учора, але не менш добросердно, я почуваю ностальгію за минулим і нашим старим кварталом насолоди. Однак коли я дивлюсь, як відбудувалося наше місто і як швидко за ці роки все відновилося, мене переповнює щира радість. Схоже, хоч би яких помилок наш народ припустився в минулому, в нього з’явився ще один шанс змінити все на ліпше.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно