Про що говорять «Тіні» Марічки Крижанівської
Крисюк Тетяна
22.03.2019
«Від себе не втечеш. Треба або себе прийняти, або себе змінити – третього варіанту нема»
1964 року Сергій Параджанов завершив роботу на кінострічкою «Тіні забутих предків», відзняту за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Фільм став сенсацією. Лише впродовж 1965 року його переглянули 8,5 млн українців, для яких гуцульська історія кохання Івана й Марічки перестала бути просто вигадкою. Параджанов закохав у пронизані міфологією Карпати півсвіту, ожививши Чугайстра, Аріадника, Щезника та інших полонинських духів.
Сучасного читача подібними істотами не налякаєш і не здивуєш. Та якщо на мить припустити, що міфологія – це не пусті вигадки, які дійшли до нас із прадавніх часів? Що якщо колись духи та люди жили в гармонії, аж поки її не зруйнувала смерть Марічки Гутенюк?
Світ духів
Події у книзі розгортаються у трьох світах, які є окремими сюжетними лініями: прадавні часи, 60-ті роки, наші дні.
Прадавні часи належать духам, в існування яких щиро вірили гуцули. Уже з перших сторінок перед нами постає Бісиця, котра викрала людське дитя, і Чугайстир, який забирає його у неї.
Так, читач потрапляє у міфологічний світ, де як і у реальному житті, є хороші й погані герої.
Врятоване дитя Чугайстир нарікає Гуком і забирає до свого дому, ще не знаючи, що колись він поплатиться за це життям. Названий син росте хоробрим, але нещасним парубком. Напівлюдина-напівдух мріє про традиційне людське життя, яким живуть його друзі – Марічка й Іван. Можливо, тоді б дівчина закохалася у нього, а не в Палійчука. Поступово у його серці проростає пагін невиправданої ненависті до себе і людей, зло бере гору над світлом, і Гук здійснює злочин. Гине ні в чому не винна Марічка і дух.
Два паралельних світи поглинає непроглядна темрява, вікову гармонію зруйновано. Чи вдасться Гуку спокутати свій гріх?
«Якщо людина надто холодна і не має в собі тепла, вона просто згорить біля вогню, навіть якщо той вогонь хотів би її наблизити до себе».
Світ Параджанова
Зйомки фільму «Тіні забутих предків» тривали понад рік (30 травня 1963 – 15 жовтня 1964), який вірменський кінорежисер Сергій Параджанов провів у Карпатах. Ще до початку знімального процесу чоловік запланував зняти шедевр, тож до роботи взявся із великим запалом. Він не лише ретельно обирав акторів, а й залучив до зйомок місцевих жителів. Бо кому ж як не їм знати, як «правильно» оплакувати загиблого гуцула, як одягати традиційний святковий костюм (Боже борони щось наплутати) і коли яку коломийку доречніше заспівати.
«Кожного вихідного дня він сідав в автобус і їхав у якийсь закапелок Гуцульщини – туди, де відбувалося весілля, похорон, празник чи хрестини. Як кажуть гуцули, «аби набутиси». Набутися в тій філософії, у тих розмовах і у ще живих традиціях горян».
Параджанов, незважаючи на свій норовливий характер, прислухався до порад місцевих жителів. А своїм уже знаним акторам радив не грати роль, а вживатися у неї, перевтілюючись в іншу людину. Можливо, це й допомогло йому відзняти фільм, який став класикою українського кінематографу?
Авторка подає цікаві факти з життя кінорежисера, розбавляючи його перебування у горах гуцульською міфологією. Поряд із Параджановим постійно знаходиться Обмінник, дух, який вбереже митця від біди.
Наші дні
У третьому світі, світі наших сучасників, читач знайомиться із журналісткою Олесею, її оператором Яремою та водієм вуйком Любкою.
Телевізійне товариство приїжджає до Криворівні, де колись відбувалися зйомки «Тіней», щоб підготувати сюжет про Параджанова. І тут одразу починається якась чортівня: їхнє авто ламається, акумулятори для камери самі розряджаються, а дехто навіть оживає, хоча давно мав би спочивати на тому світі.
Врешті-решт Олеся дізнається про свій рід дещо дуже цікаве, щось таке, що безповоротно змінить її життя.
Дівчина прагне розгадати таємницю свого походження, не звертаючи уваги на людей, котрі знаходяться поруч. Духи карпатських лісів ближче, ніж їй здається. Та чи відчуває вона це? Чи зможе врятуватися і врятувати коханого? Можливо, її інакшість не випадкова?
«Олеся зробила для себе висновок: зізнаватися про свої відчуття нікому не можна. Якщо ти інакша, тебе не сприймають, лікують і всіляко намагаються змінити, а при тому власних дивацтв уперто не помічають».
Висновки
У всіх трьох світах наявна лінія кохання. Кохають і духи, і люди. До слова, Сергій Параджанов навіть встигає заслати сватів до гуцулки, котра полонила його серце.
Цікаво, що всі три світи пов’язані одним персонажем, який на очах читача проходить складний життєвий шлях. Він не зміг втекти від себе, тому вирішив змінитися, і йому це вдалося.
Закінчується детективна історія перемогою добрих сил, розквітом кохання і українського кінематографу – у прокат виходить фільм Сергія Параджанова.
Однак після фінальної крапки у читача з’являється непереможне бажання переглянути фільм «Тіні забутих предків», перечитати біографію режисера-бунтаря, поглибити знання про міфологічні вірування гуцулів.
Авторка майстерно змальовує побут горців, зберігаючи особливості їхнього діалектного мовлення. Читаючи колоритні діалоги, приправлені жартами й коломийками, читач мимоволі переноситься до мальовничих Карпат. Там топтали високі трави Марічка й Іван, Параджанов і його гуцулка, Олеся і Ярема, де змагалися лісові духи, захищаючи людське дитя… Реальність і вигадка, минуле і теперішнє переплітаються між собою воєдино. Тож спробуйте знайти ту тонку грань, яка їх розділяє.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно