Подорожі 2.0: Філософський ремастеринг від Алена де Боттона
Бабкін Сергій
29.09.2018
Жодна ваша подорож не відбувалася так екзотично й зі смаком! — гарантуємо, що це перше твердження, котре постане на думці після філігранної збірки есеїв англійського письменника та філософа Алена де Боттона.
З книгою «Мистецтво подорожі» ви відвідаєте не лише Барбадос, Амстердам чи Синайську пустелю, але вдосталь насолодитесь злегка химерною, проте напрочуд вдумливою атмосферою пришосейної нічної автозаправної станції, терміналу очікування лондонського «Гітроу» чи доків холодних портів атлантичного узбережжя Бретані. Інакше ніяк, бо подорожувати трапиться з надзвичайними провідниками штибу Шарля Бодлера, Гюстава Флобера чи Вінсента ван Гога.
Інтерпретуючи творчість загаданих вище митців, Ален де Боттон розробляє власну мето́ду подорожування, всотуючи та запам'ятовуючи побачене через призму класичних творів мистецтва чи натуралістичних досліджень XVIII сторіччя. Тож, наведемо кілька розмислів та практичних порад від автора книги «Мистецтво подорожі» щодо манери відповідального мандрування:
Виявляйте уважність до дрібниць та будьте допитливим спостерігачем
Спробуйте трішки відійти від маршруту і знехтувати «офіційно схваленими» вказівками туристичних путівників, щоб відчути нове місто власними фібрами. Адже спостерігаючи за поведінкою місцевих, їхньою манерою поводитися, вивчаючи матеріал, з якого постають будівлі, систему муніципального транспорту, ви гарантовано дізнаєтеся те, що лишилося прихованим у гарно оформлених глянцевих візитівках.
«В Амстердамі, на ґанку за дерев'яними дверима, стояла стара цегляна стіна, якій, незважаючи на нещадний вітер, що дув вздовж каналів, вдалося нагрітися... Я витягнув руки з кишень і провів пальцями щербатою й розтрісканою поверхнею цегли... У мене виникло бажання поцілувати її, відчути ближче її фактуру», — це зворушлива сцена «знайомства» англійця зі стіною в голландській столиці.
Уникайте того, щоб «зафотографувати» всю мандрівку
До маніакального фотографування варто додати ще й нескінчене плетиво соціальних мереж. Аргументуючи свої розмисли про красу місць і бажання «забрати» її з собою, де Боттон покладається на співвітчизника і класика літератури позаминулого століття Джона Раскіна.
Обоє безперечно погоджуються з тим, що «наш страх утратити дорогоцінний краєвид відступає з кожним клацанням затвора (фотоапарата)». Проте паралельно двоє мислителів виділяють і «диявольську проблему», позаяк туристи часто «замість того, щоб використовувати фотографію як доповнення до дієвого, свідомого бачення, використовують її як замінник, звертаючи ще менше уваги на світ».
Розрадити в цій ситуації може малювання чи письмо. Навіть якщо ви не маєте достатнього таланту, спроба намалювати чи описати гарний краєвид буде виграшною, адже означатиме «докладання свідомих зусиль до помічання складових та осмислення їхньої будови». Створюючи образи, ви обов'язково ставите перед собою питання про контрасти кольорів, заломлення сонячного променю, історію зведення об'єктів, імена архітекторів, тощо.
Будьте готові до туристичного вакууму
В спробі урегулювати два крайні погляди на подорожування — вкрай оптимістичний (умовно кажучи, «все як на картинці») та надто занепадницький («дійсність завжди мусить розчаровувати»), — Ален де Боттон натомість пропонує мандрівникам вважати, що куди б ви не подалися, тамтешня реальність є «засадничо інакшою».
Навіть витративши години часу на розглядання Google Earth, читання форумів TripAdvisor та вивчення різноманітних рейтингів, ми не зможемо покроково і похвилинно підготувати нашу поїздку. Адже в цьому і криється момент несподіванки незвіданого середовища, в яке ви вступаєте в якості мандрівника. Дорога від аеропорту до Старого міста — це не 1,5 години часу, а цілковито нові пейзажі, особливості забудови, містяни, що їдуть поруч із вами в автобусі. Саме цей вакуум ніколи не зможуть заповнити навіть найскрупульозніші путівники чи карти.
Із цього приводу автор занотовує таке: «Очікування та передчуття (подорожі), як і художня уява, стискають та відтинають періоди нудьги й спрямовують нашу увагу на найважливіше і, не брешучи й не перебільшуючи, надають життю ту насиченість та сенс, яких йому може бракувати в розпливчастій дійсності».
***
Вирушаючи до подорожі, мандруючий обирає місця, в яких, на його переконання, найбільше вдасться втілити потребу відсторонитися від буденної рутини, дозволити перезавантажитися внутрішньому світові, через пізнання світу зовнішнього, іншого, досі небаченого та незнаного. І в жодному разі не буде лакейством чи підлещуванням задекларувати, що пропоноване видання стане інтелектуальною віддушиною, можливістю довгоочікуваної втечі-подорожі сторінками книги за тисячі миль на відстані сторіч.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно