Осот, що перетворився на троянду
Синьоок Тетяна
14.05.2019
Якщо абстрактно уявити поетичну книжку рожевого та золотого кольорами під назвою «Троянда», то є ризик зануритися в «неповторну» атмосферу споглядання якогось кафе з дивною назвою або виставку вишивок учнів третього класу за темою «Шевченко і я». До чого ці віддалені від книжки Мирослава Лаюка аналогії? До того, що тільки зухвала людина може назвати збірку «Троянда» і не боятись звинувачень у банальності.
Втім, поки одні думатимуть, чому ж така проста назва, то інші кинуться шукати аналогій із вічним образом троянди й думати, чи є якийсь зв’язок збірки з «Іменем троянди» чи ще з будь-яким із відомих творів, у назві якого наявний такий благодатний для інтерпретацій образ. Спочатку може здатися, що в нас з’явився ще один трояндовий поет (перший і номер один для мене – Кость Москалець і його «Келія чайної троянди», – авт.). А потім вирішила, що не варто надто покладатися на недоведені та напіввідчуті аналогії. Ліричний герой поезій Мирослава Лаюка ще зі збірки «осоте!» чесно попередив: «що як хочу, так і називаю». І називає вже третю збірку поспіль.
«Я написав на холодильнику “птах” -
і він вилетів у вікно: ого!
за три тополі, панельний будинок, а на руках
ще більше проступило червоного.
Написав на стіні “машиністка” –
і вона почала друкувати все, що я казав,
написав на дев’ятці “шістка” –
і цифри її вигнали зі збірника вправ».
Збірку «Осоте!» і «Троянда» споріднює не тільки рослинний образ, хоча і це, можливо, не випадково. Обидві збірки про називання, призначення творчості, зокрема поетичної, про поетичну свободу – і велично, й іронічно. Та найголовніше – ця книжка про любов. Такий-от трояндовий контемпорарі.
Як і попередні поетичні книжки Мирослава Лаюка, ця збірка продумана композиційно. Вірші про життя об’єднує тема творення, втілена в образі троянди, яка «і глина, і краса, і тіло», і щось невловиме «те, що було в руці і більше не є». Є тут і самопошук з «осоте!»: «позбав мене імені осоте я хочу стати тобою». У «Троянді» це звучить як: «ми придумували мені ім’я. ми позбавляли мене імені», «тепер яке ти мені ім я даси». Це збірка про нові кроки на шляху поетичного становлення та дорослішання і, водночас про примарність цього дорослішання, про неможливість раціонального осмислення цієї «гри в бісер».
Про подібні речі майже всі книжки Мирослава Лаюка, не тільки поетичні, – збірка «Троянда» про всеосяжну любов – до себе, до іншого, до світу загалом. Може, тому у збірці більше пошуків, ніж втрат, остраху й іронії. Завдяки оформленню Альони Соломадіної, гортати книжку – солодке задоволення. Тут так багато вигадливих шрифто-орнаментів, що книжка сама нагадує троянду, між пелюстками якої заховався текст. Книжка як арт-об’єкт? О-о, так.
«Трояндо, що найголовніше» – такими словами відкривається збірка. – Щоб не зсохлося серце» – відповідає остання сторінка. Так автор не боїться говорити просто. Так із осоту виростає троянда.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно