Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Синьоок Тетяна
Осот, що перетворився на троянду
Random
Якщо абстрактно уявити поетичну книжку рожевого та золотого кольорами під назвою «Троянда», то є ризик зануритися в «неповторну» атмосферу споглядання якогось кафе з дивною назвою або виставку вишивок учнів третього класу за темою «Шевченко і я». До чого ці віддалені від книжки Мирослава Лаюка аналогії? До того, що тільки зухвала людина може назвати збірку «Троянда» і не боятись звинувачень у банальності.
 
 
Втім, поки одні думатимуть, чому ж така проста назва, то інші кинуться шукати аналогій із вічним образом троянди й думати, чи є якийсь зв’язок збірки з «Іменем троянди» чи ще з будь-яким із відомих творів, у назві якого наявний такий благодатний для інтерпретацій образ. Спочатку може здатися, що в нас з’явився ще один трояндовий поет (перший і номер один для мене – Кость Москалець і його «Келія чайної троянди», – авт.). А потім вирішила, що не варто надто покладатися на недоведені та напіввідчуті аналогії. Ліричний герой поезій Мирослава Лаюка ще зі збірки «осоте!» чесно попередив: «що як хочу, так і називаю». І називає вже третю збірку поспіль.
 
«Я написав на холодильнику “птах” -
і він вилетів у вікно: ого!
за три тополі, панельний будинок, а на руках
ще більше проступило червоного.
 
Написав на стіні “машиністка” –
і вона почала друкувати все, що я казав,
написав на дев’ятці “шістка” –
і цифри її вигнали зі збірника вправ».
 
Збірку «Осоте!» і «Троянда» споріднює не тільки рослинний образ, хоча і це, можливо, не випадково. Обидві збірки про називання, призначення творчості, зокрема поетичної, про поетичну свободу – і велично, й іронічно. Та найголовніше – ця книжка про любов. Такий-от трояндовий контемпорарі.
 
 
Як і попередні поетичні книжки Мирослава Лаюка, ця збірка продумана композиційно. Вірші про життя об’єднує тема творення, втілена в образі троянди, яка «і глина, і краса, і тіло», і щось невловиме «те, що було в руці і більше не є». Є тут і самопошук з «осоте!»: «позбав мене імені осоте я хочу стати тобою». У «Троянді» це звучить як: «ми придумували мені ім’я. ми позбавляли мене імені», «тепер яке ти мені ім я даси». Це збірка про нові кроки на шляху поетичного становлення та дорослішання і, водночас про примарність цього дорослішання, про неможливість раціонального осмислення цієї «гри в бісер».
 
Про подібні речі майже всі книжки Мирослава Лаюка, не тільки поетичні, – збірка «Троянда» про всеосяжну любов – до себе, до іншого, до світу загалом. Може, тому у збірці більше пошуків, ніж втрат, остраху й іронії. Завдяки оформленню Альони Соломадіної, гортати книжку – солодке задоволення. Тут так багато вигадливих шрифто-орнаментів, що книжка сама нагадує троянду, між пелюстками якої заховався текст. Книжка як арт-об’єкт? О-о, так.
 
«Трояндо, що найголовніше» – такими словами відкривається збірка. –  Щоб не зсохлося серце» – відповідає остання сторінка. Так автор не боїться говорити просто. Так із осоту виростає троянда.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage