Не вбивством єдиним ... затягує ця книжка
13.10.2020
Спочатку я геть нічого не зрозуміла. А потім яяяк зрозуміла! Думаю, більшість бачила цей мем 
Саме так я можу описати свої враження від прочитаного детектива Богдана Коломійчука «Експрес до Ґаліції».
Саме так я можу описати свої враження від прочитаного детектива Богдана Коломійчука «Експрес до Ґаліції».Авторка відгуку – Христя Процишин.
Попри те, що в назві книги є слово «Ґаліція», яке апріорі асоціюється зі Львовом, чи то пак Лембергом, історія розпочинається з ... Венеції — мого улюбленого міста після Львова. Невеличкі будиночки, вузенькі вулички і канали, замість машин — гондоли з чарівними італійськими гондольєрами, а ще безліч кафешок зі смачною випічкою і запашною кавою. Єдине що, не подорожуйте туди восени, взимку і навесні. Бо восени страшні потопи і відчуваєш себе як на Титаніку, взимку холодно, а навесні трапляються вбивства (ну, в книжках точно).
Запам’ятався мені герой Антон Піллер – до нього звикаєш, промальовуючи його образ у себе в голові, читаєш про його невдале сімейне життя та життя загалом, про його вічні незадоволення та негатив. І ось автор подає світлий промінчик у житті цього персонажа — рукопис, переклад якого він здійснив, має опублікуватися, ну і звісно ж, сам Антон від цього лише збагатиться. Та все закінчується чим? Правильно! Вбивство…
Я собі думала, що далі буде розслідування: хто вбивця, чому того пана ґиґнули, а найцікавіше — що це за рукопис і чому експрес до Ґаліції, а вбивство то у Венеції! Та перегорнувши сторінку на наступний розділ, зрозуміла, що тут вже інші персонажі, інша історія і події знову відбуваються не у Львові, а в австрійському містечку Берн. Тому я геть нічого не розуміла і вже було подумала, що читаю збірку оповідань, а не цілісний роман. Та коли персонажі, історії, стежки з попередніх розділів почали де-не-де пересікатись та перегукуватись надалі, мені тоді стало ох як цікаво!
Взагалі в романі багато персонажів. Одні розвиваються, змінюються, помирають або роблять видимість, що померли, а інші — живуть під чужим ім’ям, бо таким вже воно є те життя шпигунів і таємних розвідників. До речі, що цікаво: усі події відбуваються у доволі короткому періоді часу від 2 по 18 квітня прекрасного, як на мій погляд, 1906 року. І за цих 16 днів встигає відбутись кілька вбивств, заплутатись кілька історій і розкритись кілька кримінальних справ навіть тридцятирічної давності!
Ух, таку книженцію в трамваї чи на парах під партою не почитаєш — треба чітко слідкувати хто, кому, куди, за чим. А ще добре вивчіть карту Лемберга або хоча б тримайте її десь поряд в закладках на телефоні, щоб вільно подорожувати всіма вуличками, провулочками, ходами і проходами, разом із комісаром Вістовичем та його ад’юнктом Самковським
Єдине, мені не вистачало тої львівської говірки, яка була притаманна тому часові. Так би краще перенісся отой колорит мови і тогочасний дух.
Проте сюжет настільки затягує, що думати про таке часу не буде. Тому беріть цю книженцію, заварюйте горнятко запашного чаю, беріть тепленький плед і поринайте в детективну атмосферу початку ХХ-го століття.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно