«Найважливіше — наприкінці»: анатомія подружніх стосунків довжиною в життя
Старовойт Тоня
09.01.2020
«Люди могли вирішити: цей шлюб — глибоко нещасливий. І — так! Часом це було саме так. На якийсь короткий час. А потім змінювалося. Бо якимсь глибоким знанням відчувала: ти приречена на нього, а він на тебе. Хоч як смикайся, це — твоє. Шукай скільки хочеш, а повернешся до свого».
Останнім часом ринок українських авторів розвивається щораз динамічніше та динамічніше.
Ми отримуємо якісні історії дедалі частіше за непридатні до читання. Тепер не потрібно витрачати години біля книжкових поличок, аби відшукати одну з небагатьох дійсно вартісних книжок українських письменників.
«Найважливіше — наприкінці» — один з прикладів тієї літератури, після якої думки починають видозмінюватися та повертатися на 180 градусів. Адже вона про вічне — про кохання. Таке різноманітне, шалене, пристрасне, болюче, а головне — почуття, що проносять нас крізь усе життя.
Приречені на шлюб
В епіцентрі подій знаходиться немолоде подружжя — Галина та Віктор. Вони одружені вже протягом не одного десятка років. Звичайно, траплялося різне, проте чоловік та жінка досі разом, мають дітей, онуків та рутинні обов’язки одне перед одним.
Віктор — гарячкуватий чоловік, що заводиться з пів слова, однак все ж залишається головою сім’ї та надійною опорою для дружини.
Галина — талановита редакторка, яка закохана у свою справу, родину та життя. Вона по-мудрому дозволяє чоловіку бути головним, але завжди контролює всі аспекти їхнього життя. Не через злобу чи недовіру. Просто з віком жінки відчувають цю потребу у перевірці всіх пунктів від списку продуктів до важливих доленосних рішень. Загалом життя подружжя було типовим: як і в усіх, дещо складним, інколи затягнутим, а час від часу нестерпним. Однак тривалість проведених разом років говорить сама за себе: кохання, змінене у щось набагато міцніше та чуттєвіше, перемагало.
До якогось часу.
Точка відліку
Все почалось з інсульту Віктора. Ніхто не очікував. Ніхто не був готовий. Просто одного дня життя кожного з членів родини змінилося назавжди. Найбільше — Галинине.
Лікарі розводять руками та кажуть готуватися до найгіршого. У цій історії — поступової втрати Віктора назавжди. Після інсульту стан чоловіка стрімко погіршується. Він потребує допомоги, проте, за звичкою чи через чоловіче еґо, не зізнається в цьому.
Однак Галину не треба просити. Вона зривається з роботи та присвячує життя боротьбі за останні місяці життя чоловіка.
Найважливіше — наприкінці
«Людина проживає за життя кілька життів. Так мало схожих між собою, в оточенні інших людей, і кілька переходів між тим, що було, до того, що буде».
Шарм роману Галини Вдовиченко криється безпосередньо у стовідсотковому її реалізмі. Всі ми маємо коханих та близьких людей. Кожен є сином чи дочкою, батьком, мамою, дружиною чи чоловіком. Нам знайоме почуття невимовної туги та втрати. Ми завжди боремося за тих, кого кохаємо.
«Найважливіше — наприкінці» — роман, глибину якого кожен усвідомить не одразу. Авторка написала історію про кохання, але не таке, яким ми бачимо його в інших роман та фільмах.
«Найважливіше — наприкінці» — розповідь про те, як дві абсолютно несхожі людини будували спільне життя. Часом вдало. Часом — на грані краху та розлучення. Ця історія контрастує й вражає своєю правдивістю. Галина Вдовиченко змушує пускати скупі сльози та постійно відганяти єдину думку, що «Найважливіше — наприкінці» — історія про ваше життя.
Адже кожен із нас знайде тут себе. Кожен закриє книжку і тремтячими руками подзвонить батькам чи коханій людині. Аби просто дізнатися, чи все добре. Аби просто не втрачати часу, адже його багато не буває ніколи.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно