Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Містика проти реальності
Random
"Довгі часи" Володимира Рафеєнка справді вибиваються з того ряду книжок, що вже написані про війну на Сході.
 
Сергій Жадан, ТСН.ua
 
Володимир Рафеєнко написав надзвичайно важливу книгу. Болючу, гостру, суперечливу, після якої лишається багато питань – і до автора, і до його персонажів. Книга називається "Долгота дней" (паралельно вона вийшла в чудовому українському перекладі Маріанни Кіяновської під назвою "Довгі часи") і розповідає про Донецьк першого року російської окупації. Себто, 2014-2015.
 
В місті Z, під яким, власне, вгадується Донецьк, діє лазня "П'ятий Рим", що виявляється не просто лазнею, а певним порталом до печального потойбіччя. І ось у цій лазні-порталі працює дивна компанія місцевих мешканців, що мають не менш промовисті й символічні імені, аніж назва самої лазні. Зрештою, після низки символічних та містичних подій, що відбуваються на тлі артилерійських обстрілів, все зводиться до того, що саме ця дивна компанія працівників лазні єдина може зупинити війну. Такий ось сюжет.
 
Хоча справа, за великим рахунком, не в сюжеті. Справа в загальній атмосфері – атмосфері розпаду й смерті, що заволодіває містом. Атмосфері наближення до отворів і розламів, із яких виривається пекельний вогонь. Атмосфері пекла, яке проступає в реальності. Ось це перетікання реального в нереальне – чи не найважливіше в книзі. Війна розламує дійсність, викривляє її, порушує закони не лише етики, але й фізики.
 
При цьому виникає дивний ефект, коли цілком реальні події, які можна побачити на екранах телевізорів, завершуються босхівськими картинами – скажімо, гуманітарна допомога з Росії виявляється великими колорадськими жуками, що кидаються знищувати місцеве населення. Реальність перетворюється на метафори, метафори виявляються вбивчими в прямому сенсі цього слова. Подібне зображення війни є, можливо, найбільш точним. А можливо, найбільш сумнівним.
 
До теми. Купити книгу «Довгі часи»
"Довгі часи" справді вибиваються з того ряду книжок, що вже написані про цю війну. Вони не мають журналістської репортажності, попри те, що в цій книзі багато реалістичних замальовок і точних характеристик. Так само вони не мають пафосного ідеологічного обрамлення, попри те, що герої книги постійно намагаються виговорити свою власну правду, час від часу збиваючись на звинувачення та прокляття. "Довгі часи" весь час знаходяться десь поміж усталених інтонацій, із якими ми звикли говорити про війну.
 
З одного боку ця історія надзвичайно авторська, приватна (себто, автор так чи інакше визирає з-поза спин своїх персонажів), з іншого боку, на відміну від більшості написаного про цю війну – "Довгі часи" таки художня література, не репортажна, не щоденникова й не журналістська. Можливо, це й заважає. Адже досі складно сприймати події на Сході саме як літературний матеріал, матеріал, що надається для естетизації, для гри, для цитування й стилізації.
 
Ось це перетікання реального в нереальне – чи не найважливіше в книзі. Війна розламує дійсність, викривляє її, порушує закони не лише етики, але й фізики.
Рафеєнко гри, схоже, не боїться, вибудовуючи з печальної воєнної реальності літературний лабіринт, яким намагаються пройти його персонажі – реалістичні й фантасмагоричні водночас. Наскільки переконливо це виходить – кожен, мабуть, має визначити для себе сам. Оскільки про війну кожен говорить так, як вважає за потрібне.
 
Література в цьому випадку навряд чи може запропонувати один єдино можливий наратив, одну єдино припустиму інтонацію. Література, за великим рахунком, сама шукає відповіді на багато важливих і гострих питань – зокрема і на питання про те, як саме слід говорити про цю війну, якими словами можна описувати біль і розпач, якими розділовими знаками слід відділяти життя від смерті. "Довгі часи" з огляду на це є книгою несподіваною й необхідною.
 
Ця книга не просто показує війну в дещо незвичному ракурсі (неприкаяне мирне населення, що вагається й постійно нарікає, з усією багатозначністю та багатоваріантністю своєї любові та свого патріотизму), вона ставить купу питань, на які не всім і не завжди зручно відповідати. В ній загалом більше питань, аніж відповідей. Хоча, рецепт завершення цієї безкінечної війни подається тут достатньо чітко й зрозуміло. Попри всі метафори й внутрішні цитати, попри всю містику та гротеск. Хочете знати цей рецепт? Ідіть до книгарні. 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage