Книга-джойстик для родини, офісу та макроекономіки
Бабкін Сергій
11.11.2019
У модерному світі-стадіоні ми щоденно виконуємо одразу декілька ролей, про які іноді самі не здогадуємось, та ще й у різних видах життєвого спорту. Якщо знаєте, про що йдеться, то книга «Мистецтво стратегії» – стане вашим незамінним джойстиком у цій грі.
Моделі розвитку стратегічного мислення, викладені в дослідженні Авінаша К. Діксіта та Баррі Дж. Нейлбаффа, засновані на інноваційних підходах. Там, де більшість звикли бачити та дотримуватися принципів прямолінійного егоцентричного вирішення суперечок, конфліктів, питань планування чи адміністрування, американські економісти наполягають на застосуванні діаметрально протилежних нестандартних методів. Почнемо огляд з кінця книги – її алфавітного покажчика. Жан-Жак Руссо, «Таємниці Лос-Анджелеса», Микита Хрущов, Kodak, втрата ваги, «Король Лір», QWERTY, Руперт Мердок, футбол… Стоп! Що це за список? І як сюди, в біса, потрапив Микита Хрущов? – саме так ви могли одразу подумати. Але ні, все правильно, не почулося, не привиділося – це тільки одна сота бази, котру залучили автори до власної книги, аби не пропустити вартісного. А ще щоб навчити читачів мислити стратегічно й робити це мистецьки вміло.
Коли все-таки цікаво, а що ж у передмові? То там теж гра, запропонована ще Хорхе Луїсом Борхесом, чий герой переписує «Дон Кіхота» через три сторіччя після Сервантеса. Він робить це з великою заповзятістю, адже у нього виходить слово в слово як у іспанця, але набагато краще.
Західна думка (свідомо чи ні) міцно спирається на теорію гри вже кілька століть. Систему міжнародних відносин у Європі ХІХ ст. називали «Європейським Концертом»; Зигмунд Фройд улесливо «загравав» з нашою сексуальністю та дитячими спогадами; Ерік Берн переніс цю теорію до кримінальної сфери, подружнього життя, ігор на вечірка тощо; а Джон Неш із колегами – до економіки, за що й отримав Нобелівську премію. Пропонована ж книга торкається більшості з переліченого – від влаштування особистого життя до розвитку транснаціональних корпорацій, але подається в абсолютно доступній манері, без надмірного академізму чи філософствування.
Та чому в центрі теорії саме гра, а не, скажімо, основи етики або залізної дисципліни, чи вірність традиціям? Бо саме концепт гри, її необхідність для людської цивілізації є незмінними останні кілька тисяч років, тоді як етичні чи інші норми, традиції постійно змінюються: одні зникають зовсім, інакші стають загальноприйнятними. Наприклад, у Стародавній Греції початок Олімпійських Ігор ознаменував перерву у війнах, тобто початок миру. Сьогоднішній футбольний матч вже давно перестав відбуватися за примітивною формулою «бий-біжи». Впродовж десяти хвилин команда докорінно змінює стратегію на гру, залежно від дій суперника. Наприклад, Юрген Клопп в англійському «Ліверпулі» на тренуваннях ділить склад на дві команди, але не 11 на 11, а 11 на 9, до того ж, із початком спарингу, команда з 11 футболістів «веде» в рахунку з перевагою у два м’ячі. Перебуваючи у відчутній меншості, завдання дев’яти гравців не забити один гол або зрівняти рахунок, а саме перемогти. Результат: 15 перемог за останні три сезони команда здобула завдяки голам, забитим після 80-ї хвилини гри. Це об’єктивно надвисокий показник. Попередній приклад варто сприймати так: сучасний фрагментизований світ свідомо відмовився від перевантаженої «тяжкості» фундаментального (в знаннях, стосунках, бізнесі тощо). Відмова завжди означає наявність альтернативи, якою і стала теорія гри, перенесена із зелених газонів до наших колективів, родин, підприємств, політики, абсолютно всього. Визнаймо: ми завжди намагаємося грати, але варто зрозуміти, що результат тим якісніший, коли задовольняє якнайбільшу кількість гравців. А як цьому навчитися, прочитаєте в книзі Діксіта та Нейлбаффа. Ми нізащо не розповімо!
Зазвичай книги на кшталт «Мистецтва стратегії» подаються під магнетичним соусом à la «ТОП-10 порад як…», або ж «5 основних мотивів, чому…», чи «8 речей, котрих категорично слід уникати…». Однак ця книга не з таких: порада одна – обов’язково до прочитання; мотив один – направду навчитися мислити стратегічно; і так само одна річ, котру не слід робити – пропускати цей зітканий тисячами голок життєвий посібник повз власну увагу. Чи не найголовніша перевага «Мистецтва стратегії» в тому, що всі поради носять не теоретичний, а прикладний характер. Тож чому б не оздобити домашню чи офісну бібліотеку цим виданням? Ну ж бо!
P. S. Пропонована книга доповнює список видань, які нещодавно вийшли друком у «Видавництвом Старого Лева», адже так само, як і дослідження Мирослава Мариновича про Митрополита Андрея, і дві роботи Дена Аріелі, і збірка філософо-економічних есеїв засновника Panasonic Коносуке Мацушіта, покликана виховувати культуру поведінки в суспільстві та економічній царині, влаштовану на засадах «win-win».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно