0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Кетіль Бйорнстад «До музики»: коли музика стає життям
Random
«Навіть непересічний талант і важка праця не гарантують успіху»
 
Коли ми прослуховуємо класичну музику, то вкрай рідко замислюємося над тим, скільки сил і почуттів було вкладено у конкретний музичний твір. Ми не знаємо, як довго музикант відточував майстерність, перш ніж постати перед вибагливою публікою, а просто захоплюємося його талантом.
 
Однак норвезький піаніст, композитор та письменник Кетіль Бйорнстад знає, що все значно складніше, ніж ми можемо собі уявити.
 
Його роман «До музики» – це квиток у жорстокий і прекрасний світ музики, де панують свої закони. Прийнявши його, ви опинитеся у першому ряду філармонії, де перед вами виступатимуть юні піаністи – талановиті, цілеспрямовані і трохи нещасні.
 
 
Про сюжет і проблематику
 
Головний герой роману – шістнадцятирічний піаніст (до фіналу йому буде дев’ятнадцять) Аксель, який нещодавно втратив матір. Вона була для нього головним критиком, помічником і порадником. Після її трагічної смерті він почувається розгубленим, зізнаючись: «батько завжди відігравав у моєму дитинстві другорядну роль». Із сестрою у нього також напружені і холодні стосунки. Так, уже з перших сторінок роману перед нами постають дві проблеми: залежність дитини від матері та відсутність розуміння і любові між людьми, які формально називаються сім’єю.
 
Далі автор розкриє ці проблеми на прикладі іншої родини, підтвердивши думку про те, що у нещасливих сім’ях зростають нещасливі діти. Врешті, рано чи пізно, це може завершитися трагедією.
 
 
Також у творі простежується ще одна не менш важлива проблема: бажання батьків та вчителів музики самореалізуватися через талановитих дітей. Це бажання щире, але водночас жорстоке і категоричне. Одні наважуються повстати й сходять з дистанції, як юна піаністка Ребекка Фрост, інші ж прагнуть попри все стрибнути вище голови, як Аня Скууґ. Бо ж «…найважче – не виправдати чиїхось сподівань».
 
Сюжет роману – динамічний, одна подія змінює іншу. Ритм прози подібний до музичного твору: швидкий темп змінюється повільним. Однак передбачити розвиток подій неможливо.
 
Про музику і музикантів
 
Роман «До музики» – це роман-дорослішання. Юні піаністи – Аксель Віндінг, Аня Скууґ, Ребекка Фрост, Марґрете Ірене, Фердинанд – прагнуть стати професійними музикантами. Вони годинами відточують свою майстерність, граючи Баха, Брамса, Шуберта, Дебюссі. Їхні діалоги і поведінка характеризують їх, як абсолютно дорослих людей, хоча їм не більше дев’ятнадцяти.
 
«Ми розмовляємо про майбутнє, майбутнє, котре навіває на нас моторош; нас чекає сцена, чорний рояль, критики й публіка. І все заради одного – музики!».
 
 
Класична музика стала для них головним сенсом, їй вони принесли у жертву свою безтурботну юність, дні «святого» неробства і спокійний сон.
 
«Інші наші ровесниик слухали «Бітлз» і «Роллінґ Стоунз». А ми аутсайдери. Ми купуємо товсті нотні зшитки. Ми протираємо штани й подоли своїми інструментами. Ми сиднем сидимо вдома суботніми вечорами».
 
Тому цей роман можна назвати ще й романом-відкриттям. Бо хіба знає далека від музики людина, на які жертви йдуть музиканти заради слухачів? Вони повинні не лише досконало оволодіти технікою виконання, а й наповнити музику чесними й глибокими почуттями… У них є унікальний шанс себе показати і майже немає права на помилку.
 
«Раз обравши кар’єру соліста, милостиню просити не годиться. Ніхто біля тебе не увиватиметься. Щосекунди на сцені на тебе чигає катастрофа. Тільки й чекає на помилку».
 
Про жорстокі правила музичного світу читач дізнається завдяки Акселю. Він талановитий музикант, якому, однак, бракує підтримки й рішучості. Хлопець загрузає у суперечливих думках про майбутнє, спогадах про матір, почуттях до різних жінок, прагнучи при цьому змін. Він знає, що один виступ на сцені може зруйнувати життя неймовірно талановитого музиканта, він був цьому свідком. Тож виникає запитання: чи зважиться Аксель колись дебютувати? Чи справді музика для нього настільки важлива, як йому здається?
 
 
Замість висновків
 
Перша платівка Кетіля Бйорнстада побачила світ 1973 року, коли йому виповнився 21 рік. Роман «До музики» (2004) не автобіографічний, але, вочевидь, написаний зі знанням справи. Відомий музикант і письменник вкладає у думки й слова Акселя багато фахових тонкощів, які буде цікаво дізнатися й людям інших професій. Музикантам – і поготів. Бо робить це Бйорнстад легко й необтяжливо.
 
Варто відзначити, що твір просякнутий трагізмом, та, попри це, він не нагнітає обстановку, не змушує відкласти читання. Також у ньому є елементи недосказаності, коли автор обриває діалог чи згортає ситуацію, залишаючи читача сам на сам із здогадками. Це може трохи збивати з пантелику.
 
Загалом же роман породжує багато запитань, викликає шквал емоцій і не відпускає до останньої сторінки. Автору вдалося створити літературний твір, котрий нагадує реальне життя… Життя, яке буває несправедливим навіть до непересічних геніїв.
Вам може бути цікаво
13 романів – володарів Букерівської премії
«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка: коли найбільші страхи оживають
Цікаво про серйозне: 5 пізнавальних книжок для сімейного читання
«Іван і Феба»: уривок із роману Оксани Луцишиної
Атмосферні історії Ольги Герасим`юк про людей, птахів і сонце
Казки під ялинку
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати