0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Хто проти суперкрутих»: білі ворони завдають удару у відповідь
Random
Міра Київська, Букмоль
Перше кохання, дружба, популярність, цькування (bullying) у школі та в соціальних мережах — безсумнівно, книжка «Хто проти суперкрутих» (Kampen mot superbitchene, 2014) А. Аудгільд Сульберґ, що нещодавно з’явилася у «Видавництві Старого Лева» в українському перекладі Наталі Іваничук, торкається важливих та актуальних для підлітків тем.
 
Головна героїня повісті — дванадцятирічна Анне Беа, аутсайдерка з 7-А класу, яка от-от кине виклик трійці найкрасивіших , найпопулярніших та найкрутіших дівчат.
 
Родзинкою історії про повстання проти суперкрутих є особливість героїні, її альбінізм. Звісно, ідея зробити героїню-“білу ворону” альбіноскою звучить цікаво. По-перше, прозорішої метафори годі й шукати. По-друге, треба визнати, що у нашому божевільному й жорстокому світі альбінізм виглядає доволі нормально, що робить героїню потенційно близькою значно більшій кількості читачів, які так само, як і Анне Беа, вважають себе не найбільшими аутсайдерами (не-такими) у світі/школі — такими-собі хіпстерами-фріками. Але уся прикрість у тому, що про цю свою особливість дівчина — а оповідь ведеться саме від її особи — згадує чи не на кожній сторінці повісті. Це доволі швидко набридає й поступово породжує неприязнь (ну чому власний зовнішній вигляд — це майже усе, що хвилює Анне Беа?) і недовіру як до героїні, так і до усієї її історії.
 
Іноді я думаю, що бути альбіносом – не найгірша біда.
 
Хай я потвора, але є люди, яким значно важче жити. От, скажімо, ДЦП-Селіні чи Печеному Біркові. Або хлопцеві, якого ми з Нільсом бачили одного разу – без рук і без ніг: він писав щось на дощечці коктейльною трубочкою, тримаючи її у роті.
 
Я маю руки-ноги, чую, можу розмовляти й ходити. Я не товста, не карлик і не гігант, не маю жахітливих шрамів на півобличчя. У мене навіть груди почали рости. Не такі вже вони й пишні, але принаймні намітилися.
 
Загалом, історія, що лежить в основі книги А. Аудгільд Сульберґ, і справді має чимало спільного з багатьма голівудськими фільмами. Майже усі події відбуваються у школі з таким собі кастовим устроєм: круті, звичайні, аутсайдери, зовсім фріки (недоторкані?). Між кастами триває одвічна “холодна війна”, у битвах якої завжди виграють круті. Аж ось дівчина з касти аутсайдерів закохується у Маґнуса, крутого хлопця, який грає у популярному шкільному музичному гурті «Фьокк Йостін». І, здавалося б, нічого з цього не вийшло, але зовсім скоро у школі відбуватиметься конкурс талантів… Озброєна чарівним ангельським голосом та підтримкою інших талановитих аутсайдерів Анна Беа наважується узяти участь у конкурсі, закохати у себе Маґнуса та скинути з п’єдесталу саму Тею, найкрутішу дівчину з 7-А, яка тримає в страху більшість школярів та навіть кількох учителів. Навіщо? “Бо кожен хоче бути крутим” — приблизно таку відповідь на це запитання пропонує книжка, і це трохи засмучує, адже навіть у голівудських комедіях та мелодрамах про життя школярів подібні сюжети потроху відходять у забуття.
 
Велику роль у цій історії відіграє мотив подолання власних страхів та невпевненості у собі. Та, на жаль, той спосіб, у який власне відбувається самоствердження героїні не викликає захвату. Знайшовши “ахіллесову п’яту” своїх крутих ворогів маленька об’єднана армія аутсайдерів спокійнісінько насміхається над поганеньким співом Теї так само, як та кепкувала з їхньої зовнішності: око за око, зуб за зуб. Таким чином, замість того, щоби бодай трошечки зруйнувати сам поділ на крутих і не-крутих, авторка повісті лише змінює наповнення цих каст. Мовляв, тепер у моді не банальні красуні, а талановиті фріки. А що робити тим, у кого немає талантів, або ж тим, кого навіть Анна Беа вважає повними аутсайдерами?
 
– […] А глянь на своє тіло! Не признавайся мамі, що я тобі таке сказала, але за кілька років хлопці стоятимуть у черзі, сподіваючись здобути твоє серце. Ось побачиш! Тільки трохи почекай!
 
Я зворушено закліпала очима.
 
Неприємне враження залишають по собі й інші персонажі повісті «Хто проти суперкрутих». Головним чином, через те, що зображені вони дещо примітивно й шаблонно. Добрий і слабохарактерний дивак Нільс, якого постійно “обзивають” гомо, аж занадно легковажна й недалека американка Бріттані, ідеальний хлопець Маґнус, тупі та зарозумілі Тея, Роня і Ширін — усі вони настільки пласкі, що зовсім не викликають інтересу. Хіба тільки подив та неймовірну тугу за іронією, якої у книзі з такою назвою, як на мене, не вистачає.
 
Попри усе сказане, я аж ніяк не заперечую того факту, що книжка, швидше за все, сподобається багатьом підліткам. Вона сучасна — тут і Джастін Бібер, і Ріана, і Фейсбук, смішна й читається легко та швидко. До того ж, із чарівною обкладинкою від Анастасії Стефурак видання виглядає максимально симпатично та привабливо для потенційних читачів.
 

 

 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижку на три книжки тижня від Жоеля Діккера!
Книга, яка пахне імбирним печивом, какао та ялинкою
Істина у вині: 7 книжок про п`янкі напої
Читання-реготання на довгі зимові вечори
Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
«Найважливіше – наприкінці»: роман про сімейне життя, яке ніколи не буває ідеальним
stary_lev Стежити
дописів читачів