0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Говоримо про мистецтво: що важливо для дітей різного віку
Random
«Під час знайомства дітей з мистецтвом варто бути максимально щирими» переконана письменниця й мистецтвознавець Франсуаза Барб-Ґалль. Поняття епох, стилів, сюжетів і технік на початку не мають жодного значення порівняно із впливом, який твори можуть справити на дітей. Обираючи підхід, треба пам’ятати про вік дитини і дозувати інформацію — тобто створити найсприятливіші умови для приємних відкриттів. Чимало цінних порад батьки можуть знайти у книгах авторки «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» та «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття», а поки ловіть кілька рекомендацій від Франсуази, на що варто звертати увагу під час занурення з дітьми у світ мистецтва.
 
Чільне фото - Fuse/Getty
 
Молодший вік (5–7 років): що вони люблять
 
Пізнавати тілом
 
Наймолодші схильні «дивитися» за допомогою рук, ба навіть цілого тіла. Торкатися експонатів, звісно, заборонено, та діти легко можуть мімікою чи за допомогою рухів тіла передати те, що бачать у творі. Персонажі, матеріал, з якого виготовлено роботу, композиція твору — це прекрасне джерело для фантазування. Дитина може уявляти, як вона біжить уперед, відстрибує назад, блукає, скаче у воду, місить болото... Тобто «тілесно переживає» якусь історію в буквальному сенсі.
 
Уявляти робочий процес митця
 
Створюючи картину чи інший мистецький об’єкт, художник в якомусь місці міг залишити пляму, десь нашарував фарбу чи інші матеріали, наклав колір густо, чи майже прозоро... Малі діти дуже уважні до кожної деталі. Вони легко уявляють, як би самі — на місці того, хто творив, — досягли такого результату. Тому імітувати рухи художника чи навіть звичні дії із повсякденного життя (щось обмацати, щось звідкись змести, щось скласти у стоси, щось подряпати тощо) — це вдалий спосіб зануритися у світ образу.
 
Фото - One More Mushroom
 
Порівнювати роль реального предмета у творі і в бутті
 
Чимало творів сучасного мистецтва зроблено з предметів щоденного вжитку: зі сміття, з частин механізмів, із клаптів тканин... Малеча одразу відчує себе у знайомому середовищі і захоплено його вивчатиме — немов збираючи камінчики, які розкидав дорогою Хлопчик-Мізинчик. Оскільки побачене може нагадувати дітям про власні «скарби», бережно поскладані у шухляді чи в коробці, вони чудово зрозуміють бажання митця працювати саме з такими предметами.
 
Вигадувати історії
 
Картини промовляють не лише персонажами чи композицією, а й лініями, кольорами, формами — і серед усього того заховано безліч сюжетів... Діти легко їх підхоплять і будуть розвивати, адже полюбляють цікаві й несподівані повороти. Для початку можна почерпнути натхнення у чудовій класичній книжці «Синенький і жовтенький» (1959), яку написав і проілюстрував Лео Ліонні — великий поціновувач мистецтва.
 
Помічати промовисті деталі
 
Діти значно чутливіші до деталей, аніж до цілого. Вони дуже часто «заходять» у твір саме цим шляхом. Такий підхід, актуальний для мистецтва всіх періодів, не раз стане у пригоді: найменший вигин лінії чи тремтіння матеріалу будуть для дітей відправною точкою знайомства, тоді як дорослий — перейнятий пошуком сенсу та естетичного враження — навіть їх не помітить. Це однаково стосується як абстрактного твору, так і фігуративного: бо кран, який протікає в майстерні художника, розповість дитині значно більше про стан душі автора, ніж будь-яка наукова теорія.
 
Відкривати для себе музеї
 
Хай як комфортно знайомити дітей з давнім мистецтвом за допомогою книжок та репродукцій, не менш важливо водити їх — як тільки трапляється нагода — у музеї сучасного мистецтва. Зазвичай це просторі та світлі приміщення, де дітлахи зможуть вільно пересуватися й осягнути реальну величину творів, а також важливість їхнього зв’язку із простором. Навряд чи фоторепродукція якогось поліптиха П’єра Сулажа приверне їхню увагу. А от коли вони побачать його вживу, у своїй величній повнозвучності, — цей твір буде сприйнято інакше...
 
Укладати по-своєму
 
Мистецтву XX століття властиві контрасти, ексцеси і навіть крайнощі. Діти дуже швидко винаходять певні категорії (далекі від мистецтвознавчих понять), щоб «посортувати» свої спостереження і краще їх запам’ятати. Навіть однієї зали музею достатньо для гри «Хто знайде...»: найбільшу чи найменшу картину, найбільш чи найменш барвисту роботу, квадратні полотна, якусь геометричну фігуру...
 
Середній вік (8–10 років): що вони вміють
 
Сприйняти задум художника
 
Діти дуже добре вміють вловити настрій, лише глянувши на мазки живописця чи відбитки пальців скульптора, на шорстку або гладку поверхню твору. Вони враз помітять нерівність контуру, глибші сліди, патьоки фарби, чіткість чи умовність в обрисах скульптури... Тут важливо пояснити їм, що йдеться про свідомий вибір митця, що цими нюансами він якраз хотів передати своє вагання, надмір зусиль чи пошук умиротворення...
 
Фото – Art Gallery of Ontario
 
Зважати на всі види чуттів, до яких апелює твір
 
Хоч до робіт, які виставлені в музеї, не можна торкатися з огляду на правила зберігання та безпеки, не забуваймо, що нерідко вони свідомо апелюють до нашоготактильного сприйняття. Фактура матеріалу в контексті інших складових твору може мати дуже сильний ефект. Те саме стосується інших видів чуттів, особливо слуху. Діти без особливих зусиль вловлюють задуми митців. Якщо вони знайомі із серією гобеленів «Пані з єдинорогом» (Музей Клюні в Парижі), то, побачивши твір сучасного мистецтва, вочевидь, одразу зрозуміють, що він апелює — хай в інших формах та більш завуальовано, ніж у XV столітті, — до котрогось із п’яти чуттів: смаку, слуху, зору, нюху чи дотику.
 
Знаходити повторювані елементи у різних творах митця
 
Деякі художники весь час звертаються до тих самих форм чи персонажів. У різних роботах вони можуть використовувати схожі елементи художньої мови (як геометрія Піта Мондріана) чи зображати когось близького (дружина Марта на полотнах П’єра Боннара як ледь помітна постать у барвистій ванні). Ці повторювані елементи можуть бути реальні чи вигадані, але вони завжди важливі в контексті творчості митця. Діти швидко вловлюють такі деталі, якот птах Лоплоп у творах Макса Ернста, містер Доб у Такасі Муракамі чи три волосинки на головах персонажів Жоана Міро...
 
Шукати однакові форми у різних художників
 
Ця гра схожа на попередню, але відрізняється особливою увагою до відмінностей: прямокутник, який слугує створенню рівноваги у Піта Мондріана, на картинах Василія Кандінського мчить у нескінченність... Так можна бавитися далі з іншими деталями: хрестом, колом, шахівницею...
 
Фото - Philadelphia Museum of Art
 
Цікавитись тваринами
 
У мистецьких творах ХХ століття зображено багато тварин — здебільшого із символічною метою. Це може сподобатись юним глядачам. Птахи Жоржа Брака, які заполонили собою майже весь простір його полотен; кінь Реймона Дюшана-Війона — могутній і дикий, схожий на якийсь механізм; чи навіть живий койот обіч Йозефа Бойса на відеозаписі перфомансу — це можливість пробудити чутливість дітей до мистецтва.
 
Старший вік (11–13 років — і більше): на що вони здатні
 
Розуміти зв’язок між творами і їхніми назвами
 
Назва роботи може бути суто описовою; може зовсім не відповідати тому, що зображено; вона буває надто загадковою, брутальною або ж дуже довгою — та все це завжди відповідає задуму митця. Що більший розрив між назвою і зображенням, то більше він розбурхує зацікавлення і бажання зрозуміти прихований зв’язок. Якщо ми взяли до уваги той факт, що назву обирав сам художник, — ми на правильному шляху до сприйняття твору...
 
Порівнювати різні підходи до однієї теми
 
Механізм сну, який так деталізовано подав у своїх творах Сальвадор Далі, не має нічого спільного з тим, як відтворюють сон рухомі форми Іва Танґі чи химерні персонажі Жоана Міро... Важливо звернути увагу дітей, що те саме слово, однакова тема, однаковий сюжет можуть мати зовсім різні сенси. Коли хтось каже, що художник чи група художників працюють з темою сну або природи, — це порожні слова... Тільки уважний погляд може допомогти дітям не потрапити в пастку безпідставних узагальнень.
 
Фото - Olivia Hemingway, Tate Photography
 
Пов’язувати твори з важливими історичними подіями
 
Художники працюють у певну епоху: історія є водночас життєвим тлом і матеріалом. Дадаїстський колаж перестане здаватися смішним, коли ми усвідомимо, що його створено у розпал війни: зображення, мов снаряд, «вибухає» і розлітається на шматки, від реальності залишаються тільки друзки... Після Другої світової війни художники відображають процес реставрації руїн: форми на картинах Нікола де Сталя схожі на будівельні балки, риштування. Митець наново конструює світ, дарує йому шанс знову стати на ноги. Перевантажувати дітей великою кількістю дат не слід — краще показати їм прямий зв’язок між реальними подіями і художньою експресією.
 
Уривок із книги Франсуази Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття».
 
Вам може бути цікаво
Юрко Іздрик: Я перекладаю на слова власні переживання
Маріанна Кіяновська: «"Іван і Феба" – це абсолютний роман»
Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»
Дорж Бату: Я знайшов в Україні справжнє суспільство, де поважають одне одного
Ілларіон Павлюк: Ідеальний фантастичний світ – той, в який читач здатен повірити
Ірина Славінська: «Перед кожним із нас уявне трюмо – у кожному з дзеркал ми трохи інші, це наші запасні життя»
stary_lev Стежити
дописів читачів