0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Don’t take the fake, або Книга про (не)чесність
Random
Очевидно, що рівняння співвідношення чесності та нечесності не має однозначно правильного розв’язання. Так само як суспільство досі не готове чітко прокреслити межу між добром та злом. Нам не вигідно стовідсотково розділяти чесне – нечесне, добре – зле, оскільки в такому разі ми позбавимо самих себе просторів для невеличких маневрів вдома, на роботі, в суспільстві чи на виборчих дільницях.
Натомість легше вигадати щось на зразок «принципів меншого зла», «брехні для блага» і т. д. Це спрацьовує, ось і чудово!
 
Знайомлячись із дослідженнями на кшталт нової книги Дена Аріелі, мимоволі отримуєш задоволення і щиро дивуєшся з кількості нестандартних експериментів, задіяних автором та його колегами, з метою підтвердити та пояснити механізми таких речей як принципова чесність, удавана щирість чи побутовий обман. Пропоную зупинитися на кількох моментах, запропонованих американським професором.
 
«Don’t take the fake» (не купуйте підробок) – така настанова часто трапляється на етикетках французького виробника спортивного екіпірування «Le Coq Sportif». Завбачивши цей короткий слоган, перше, що спадає на думку: фірма бореться із підробками та захищає власний прибуток і репутацію. І це абсолютно правильно. Якщо ж людина все ж вдягла підробку (у тестах Дена Аріелі використовувалися сонцезахисні окуляри «Chloé»), то який це справлятиме вплив на її поведінку? Після серії експериментів, він доходить такого висновку: «коли ми одягаємо підробку, моральні обмеження дещо послаблюються, що спрощує нам подальші кроки на шляху нечесності». Очевидно, що це чи будь-яке інше твердження з книги не є аксіоматичним, але спонукає частіше замислюватися.
 
 
Більшості з нас доводилося чути таке поняття як «патологічний брехун». З одного боку, ми воліли б менше перетинатися із людьми з таким «діагнозом», але з іншого, коли мова заходить про драйвові фільми, базовані на долях реальних героїв, на зразок «Піймай мене, якщо зможеш», – нам неодмінно хочеться переглянути більше подібних стрічок чи прочитати книг про віртуозних шахраїв та фальсифікаторів. Колеги Дена Аріелі довели, що в середньому «патологічні брехуни» мають в структурі головного мозку на 14% менше сірої речовини, натомість білої речовини, котра є провідником між нейронами сірої, у таких людей зазвичай на 22–26% більше. Звідси висновок: «патологічні брехуни, ймовірно, можуть мати більше з’єднань між різними спогадами й ідеями… завдяки вищій сполучності мозку їм легше брехати й одночасно вважати себе благородними істотами».
 
Якщо словосполучення «патологічний брехун» має переважно негативне забарвлення, то слово «креативний» у наш час високо цінується чи то при виборі майбутньої професії, чи при наймі на роботу. Але і з цим словом (точніше з якістю, котру ним описують) слід бути обережним, попереджають спеціалісти з поведінкової психології. Експериментально було доведено, що творчі люди, поставлені в ситуацію з неоднозначним розв’язанням, більше схильні до вигадки, адже це «допомагає виправдати егоїстичні інтереси». Остання теза звучить дещо гнітюче, тому не варто аж надто перейматися, зачувши про чиюсь креативність або творчий підхід і, тим паче, відлякуватися від вуличних музик чи самотнього художника, зустрітого за прогулянкою у листопадовому сквері.
 
 
Вдалі експерименти у кількох провідних університетах США дозволяють укладачам книги стверджувати, що «нечесність може передаватися від людини до людини як соціальна інфекція». Важливим запобіжником в боротьбі з нею, наголошують Аріелі та його колеги, слід вважати боротьбу із дрібними порушеннями, котрі ми собі дозволяємо (або дозволяємо не помічати в інших). Те, що видається «тривіальним та несуттєвим», зрештою обертається соціальним катаклізмом, коли людство крок за кроком спрощує-і-спрощує «етичний кодекс поведінки», врешті опиняючись перед реальною загрозою його повної втрати.
 
Як і попередня книга професора Аріелі «Передбачувана ірраціональність», нове видання «Чесно про (не)чесність» покликане привернути увагу читачів до низки особистісних та соціальних проблем та нестереотипних методів їхнього виявлення й подолання.
 
 
Вам може бути цікаво
Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
«Найважливіше – наприкінці»: роман про сімейне життя, яке ніколи не буває ідеальним
Пострадянський колаж Олега Сенцова
Галина Вдовиченко зустрінеться з читачами у Луцьку
Під прицілом «Оптики Бога»
Озброєні
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати