Безкінечна історія, або Одіссея під прапором Букового лісу
30.09.2015
Міра Київська, Букмоль
Боже, які вони були щасливі. У них було багато різного щастя, тому вони знали, як воно виглядає.
Щастя — це коли дуже цікаво. А тепер було неймовірно цікаво.
Вже традиційно, поява нової книжки про мешканців Букового лісу — хороша новина для шанувальників якісної дитячої літератури (тобто нас із вами). Майже рік тому ми розповідали про посібник для хороших батьків і юних детективів — «Куди зникло море», сьогодні — про третю частину «кротячої епопеї» Мар’яни Прохасько та Тараса Прохаська, яка має назву «Як зрозуміти козу» і, як і попередні дві книжки, дарує дітям та дорослим нагоду не лише насолодитися приємним чтивом, але й отримати відповіді на неоднозначні філософські питання.
Медитативність тексту, багатство мови, глибина думки, оригінальність ілюстрацій — в останній книжці Мар’яни Прохасько та Тараса Прохаська маємо усе те, за що історії про кротячу родину полюбили в Україні й за її межами. Щойно розгорнувши книжку, читач потрапляє (чи то пак повертається) до світу, в якому вміють радіти, любити й отримувати задоволення від життя. Світу, для якого властиві гармонія співіснування з природою, теплі стосунки і майже маркесівська єдність поколінь. Світу ідеального та водночас не рафінованого й утопічного, а абсолютно досяжного. Адже майже на кожній сторінці книжки можна знайти мудрі й прості поради на щодень як для дітей, так і для батьків. Звісно, не багатьом пощастить отримати у подарунок від Миколая справжню яхту й самостійно відправитися на ній у подорож незвіданими просторами, але, чим, як не метафоричною Одісеєю, можна назвати процес пізнання світу й справжнє дорослішання?
«У кожній подорожі є трохи ризику, — зауважила мама-кріт, — але дітям треба пізнавати світ.
Це ж так цікаво — вилізти з нори, переправитися через Ріку, полетіти за Гори, на Виноградники,
наприклад, побачити інший краєвид, перенестися в іншу культуру…
До речі, — звернулася мама до дітей, — я вам придумала чудесну назву! Ви знаєте, що на морі
усі говорять грецькою мовою? І ви туди потрапите кораблем. Тобто він вас туди перенесе,
а по-грецьки перенесення буде «метафора».
Море було спокійне, гладке і виблискувало на сонці.
«Нічого цікавого», — подумала Ержіка і повернулася до читання.
Їй завжди було замало того, що відбувалося насправді. Тому вона любила читати.
В останній частині трилогії затишний світ Букового лісу розширюється, а головні герої відкривають для себе невідомі раніше емоції та переживання, зіштовхуються з новими проблемами й знайомляться з абсолютно іншою культурою. Історія починається взимку, з дня Святого Миколая, на яке Загата отримує в подарунок «вмерзлий у лід і трохи похилений, білий від інію, з височенною щоглою» корабель. Не летючий, як вона просила (а з цим не так легко змиритися), проте справжній і цілком придатний для подорожі. Протягом усієї весни діти готуються до мандрів, пізнають тонкощі корабельної справи, а потім «після обійм, поцілунків і благословень» вирушають в Одіссею. Романтичну, метафоричну, філософську, повчальну і разом з тим дотепну, гастрономічну й достатньо реалістичну: з суперечками через їжу, сварками, смутком, нудьгою, морською хитавкою й іншими неприємностями, які чатують на дітей у морі та на суші.
Іноді острівне життя навівало смуток.
Коли, наприклад, хотілося розповісти Агаті про Буковий ліс і не вистачало слів.
Коли не було куди сховатися від пекучого сонця і дуже бракувало лісової прохолоди.
Коли дітям снилися мама, тато, брати, Їжак, а вранці виявлялося, що це був лише сон.
Після насиченого подіями та досвідами плавання «Метафора» нарешті зупиняється біля грецького острова. Цілком очікувано, як для Одіссеї, але саме на абсолютно незнайомому березі — у компанії Агати, Сократа, Афродити, Каліпсо й інших доброзичливих кіз — мандрівники навчаться розуміти інших і самих себе. І, хоча відповідь на «головне» питання книжки стане відомою, подорож мешканців Буквого лісу не закінчиться. Та й чи може вона взагалі закінчуватися?.. Утім, відповіді на це питання у кожного будуть свої. І їх, як і літературних інтертекстів, філософії і цікавих деталей, з кожним новим прочитанням більшатиме. Тож читачам не залишиться нічого іншого, як із задоволенням перечитувати книжку (або ж і усю трилогію), дивуватися майстерності авторів і вчитися разом з героями бути щасливими.
— А якщо море не має кінця? — засумнівалася Жужіка.
— Ну, то не допливемо до кінця, — сказала Загата.
— І що тоді? Будемо все життя плисти? — не відступала Жужіка.
— Я не проти, — сказав Буря.
— Хоча би побачимо безконечність, — уявила собі Муркавка, — і я її намалюю.
— Слухайте, — підсумувала Загата, — коли ми почали плисти по ріці, то також не бачили її кінця і не знали, що буде далі. А тепер ми тут, на морі…
— І так само не знаємо, що буде далі, — Мартіна взялася спихати шляпку у воду.
Наостанок, зізнаємося, що з-поміж усіх трилогій сучасного українського дитліту (а їх не так багато, як хотілося б) кротяча епопея стала для нас найулюбленішою. Ілюстрації, що ідеально пасують до вишуканого і в певному сенсі затишного тексту, літературна естетичність, довершеність образів, відсутність стереотипів і багатовимірність вигаданого світу… книжка, безумовно, заслуговує на неодноразове прочитання і отримує від нас 5 мольок.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно