Багатство держави: від речей до процесів
Бабкін Сергій
01.03.2018
Більшість із нас, зачувши розмови про державне багатство, за інерцією уявляє монументально-сірі стіни заводів, залишки умовних радгоспів чи довжелезні черги вагонеток, що повільно вивозять руду з глибинних кар'єрів. Представлене дослідження Дага Деттера та Стефана Фьольстера покликане змінити наш усталений погляд на багатство, що належить державам, а також на шляхи його примноження.
Чисельні статистичні дані та якісна аналітика демонструють, що окремі країни вже кілька десятиріч як змогли позбутися спрощеного і тому оманливого усвідомлення власних статків. Так, наприклад, уряди Скандинавських країн, Великої Британії або ж Сінгапуру давно перестали сприймати за багатство лише поїдені іржею задимлені труби промгігантів і рипучі турбіни гідроелектростанцій. Та й взагалі, на багатство вони дивляться не як на речі, а як на процеси.
У вмілих управлінських руках занедбана будівля давно збанкрутілої державної фабрики взуття досить швидко перетворюється на вигідно розташований на схилах річки котедж або ж на надсучасний торговельно-розважальний центр, що не нашвидкуруч і по-жлобськи втиснутий в історичному центрі міста, а гармонійно вмонтований у приміську екосистему.
Спосіб, у який автори розбавляють теорію прикладами вдалих економічних експериментів у різних частинах світу, робить книгу «Державне багатство народів» значно простішою у сприйняті, ніж, скажімо, класичні праці Джона Мейнарда Кейнса чи Мілтона Фрідмана. Це приємна тенденція, адже довгий час економіка і вчення про неї сприймалися як гігантська машина, де людина — лише гвинтик. Настає час поширювати знання про економічні процеси та безпосередньо включатися у них.
Україна на світовій мапі багатства. Де?
Жоден світовий банкір, інвестор чи урядовець не дасть єдиновірного рецепта виходу України із затяжної стагнації. Пропонована книга також не є в цьому виключенням. Та все ж, праця шведських економістів важлива, оскільки дозволяє знайти баланс впливів та можливостей розвитку державного капіталу.
За даними шведських економістів, у власності вітчизняного уряду досі перебуває понад 3 500 підприємств, левова частка яких або зовсім не працює, або ж працює на межі збитковості й банкрутства. Приватизаційні процеси ознаменувалися нівелюванням міжнародних практик, наслідком чого й стало вкорінення кумівського капіталізму, корупції, клієнтелізму, etc.
Звідси постає критичніша проблема: українська економіка протягом трьох десятиріч перебуває в підвішеному стані між всеосяжним державним патерналізмом та вільними ринковими відносинами. Змінити цю неприємну тенденцію можливо: переосмисливши те, що́ належить і повинне працювати для народу, а також те, яким саме чином цим керувати і розпоряджатися.
Погодьтеся, що простішої формули для зміцнення демократії та зростання доходів, аніж пропонують автори у дев'ятому розділі, годі й уявити: прозорість, чітка мета, політична незалежність, активне управління. Та, озирнувшись навколо, саме цих базових принципів ми якраз і не знаходимо в системі державного будівництва України. Від цього стає гірко і ми опиняємося «Де?» — «Далеко...».
Даг Деттер і Стефан Фьольстер вручають карт-бланш новій генерації управлінців у «розблокуванні» прихованих активів, що належать державі, і можливостях їхньої наступної комерціалізації на користь суспільства. Від надсучасних аеропортів до віддалених поштових відділень, від урядових інвестиційних фондів до закинутих складів добрив для сільського господарства. При цьому державі зовсім необов'язково позбавлятися права власності, адже на сьогодні в світі існують найрізноманітніші форми змішаного володіння і розподілу сфер відповідальності.
Тож результати дослідження дають змогу оцінити економіки країн, спираючись не на розмір зовнішніх боргів та бюджетних дір, а за масштабом активів завдяки каталогізації реальних даних. Можливо, сучасний доволі хиткий міжнародний економічний порядок і справді потребує перезавантаження та нової парадигми.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно