11 причин, чому роман «Під скляним ковпаком» має бути у шкільній програмі
27.07.2019
Коли говориш про проблеми шкільної програми з літератури в Україні, зазвичай важко вирішити, з чого почати. Надмір надто об’ємних текстів, чіткий ідеологічний модус, обов’язкове прочитання «крізь призму біографії», а ще – дуже невелика кількість творів другої половини ХХ століття і, тим паче, сучасних. Посилена увага до європейської традиції і майже жодної уваги до решти. Непоясненний параноїдальний страх, що підлітки прочитають щось «не те» – заборонене, еротичне або надто депресивне. І, нарешті, елементарне незнання визнаних, блискучих творів, які давно закріпилися в шкільних програмах інших країн. Я не знаю, що з цього завадило одній із найсильніших американських авторок ХХ століття Сильвії Плат потрапити до курсу зарубіжної літератури, однак є щонайменше одинадцять причин, чому роман «Під скляним ковпаком» Плат варто читати у старшій школі. І взагалі – варто читати.
Богдана Романцова, Букмоль
#1
Це відвертий і надзвичайно сміливий текст, в осерді якого – теми, що хвилюють підлітків, і які не завжди виходить обговорити з батьками: розчарування у протилежній/своїй статі, ризик обрати не той шлях у житті, небажання щось вирішувати, поразки і страх, що ти не виправдаєш покладені на тебе сподівання, постійне порівняння себе з іншими на користь останніх, відчуття, що всім у житті щастить більше за тебе. Те, від чого дорослі часто свідомо або несвідомо відмахуються як від даремних і безпідставних побоювань юного покоління, Плат обговорює серйозно і довірливо, а головне – на рівних.
#2
«Під скляним ковпаком» – напрочуд сильний аргумент проти вічного та набридливого закиду «молодь вже не та» і «ось років 50 тому, коли не було інтернету, все було краще».
Адже Плат, що пише від імені 19-річної американки Естер Ґрінвуд, як ніхто усвідомлює, що час плине, а проблеми лишаються.
Плат, що пише від імені 19-річної американки Естер Ґрінвуд, як ніхто усвідомлює, що час плине, а проблеми лишаються.
І переживання Естер, що вона набрала вагу, поки проходила лікування, могли б звучати з вуст сучасної української десятикласниці. Плат дає своїм читачам і, особливо, читачкам відчуття спільності й солідарності, якого багатьом підліткам, на жаль, бракує.
#3
Роман «Під скляним ковпаком» читати цікаво як у контексті, так і без нього, адже він належить до так званих roman à clef, тобто романів із ключем. У творах цього жанру, що розвинувся в Іспанії та Франції XVII століття, під іменами вигаданих героїв автор зашифровував власних сучасників, яких часто висміював, або й мстився їм. Найчастіше до такого тексту на окремому папірці додавався й «ключ» – список імен героїв та їх реальних прототипів. Звичайно, Плат не додає жодного «key page», однак тим цікавіше шукати прототипів у реальності, тим паче, авторка майже документально відтворила окремі епізоди зі свого життя.
#4
Роман читається легко та швидко і не лякає обсягом, як «Волинь» Самчука або «Сага про Форсайтів» Голсворсі. Плат написала «Під скляним ковпаком» лише за 70 днів – у період недовгого спокою після розриву з Тедом Г’юзом. Можливо, тому текст такий цілісний, а сюжет ніде не «провисає». У романі нема затягнутих описів пейзажів (а на це слабує мало не три чверті українських романів ХІХ століття і десь третина текстів ХХ), беззмістовних діалогів (а це ахіллесова п’ята сучасної української літератури) і топосів, які починають читача дратувати на третій сторінці (пам’ятаєте, «брівоньки як на шнурочку» у героїнь всіх сльозовистискальних оповідань Квітки-Основ’яненка?). На користь Плат грає й ефект очуднення: вона описує чужий, незнайомий нам простір, який заворожує читача, як країна Задзеркалля Керрола.
#5
«Під скляним ковпаком» – безумовно, мастрід для підлітків, що мають конфлікти з батьками. Тобто абсолютно для всіх підлітків. Естер потерпає від generation gap і того, що мати у будь-який спосіб намагається зберегти обличчя та видимість хоч і неповної, але благополучної родини. Ця сюжетна лінія також автобіографічна: Сильвія мала складні стосунки зі своєю матір’ю Аврелією, і та навіть після самогубства дочки намагалася завадити повторній публікації роману в Штатах. Текст варто прочитати і батькам тінейджерів, якщо вони хочуть зрозуміти, які бурхливі конфлікти розгортаються всередині їхніх дітей. Всі ми маємо звичку забувати та витісняти складні, або й трагічні спогади підліткового віку, однак текст Плат відтворює їх настільки яскраво, ніби тобі знову 16, і ти єдина в класі ні з ким не цілувалася.
#6
Сильвія Плат – неймовірно харизматична особистість. Вона виросла в інтелігентній родині, стажувалася в журналі «Мадемуазель», мала стипендію у Кембриджі, вийшла заміж за майбутнього лауреата Пулітцерівської премії Теда Г’юза, отримала кілька письменницьких грантів, а після смерті – і свого Пулітцера. Це показовий, зразковий бік життя Плат. А на звороті – рання смерть батька, постійні конфлікти з матір’ю, відмова Гарвардського університету прийняти дівчину на престижний письменницький курс Франка О’Коннора, сварки з чоловіком, тривала депресія і численні спроби її подолати. Нарешті, кілька спроб самогубства, остання з яких виявилася вдалою. Сильвія померла у 30, за кілька місяців до смерті написавши автобіографічний роман, який досі потрапляє у всі можливі мастрід-списки. Тож йдеться не лише про долучення до надзвичайного твору, а й про знайомство через текст з надзвичайною людиною.
#7
Деякі критики необачно зараховують «Під скляним ковпаком» до чикліту, тобто трохи наївних романів про жінок, основними читачками яких є також жінки. У перших розділах здається, що наратив справді повторюватиме знайому схему, на кшталт «Диявол носить “Прада”»: юна дівчина, велике місто, стажування в модному журналі, вечірки, перші виклики та перші закоханості.
Плат оповідає не про вдалу інтеграцію героїні у суспільство і завоювання нею свого місця під сонцем, а про руйнування ілюзій та оманливість світського блиску.
Однак звичного для нас поступу, завоювання столиці й типового щасливого закінчення – героїня вдало виходить заміж або хоча б будує успішну кар’єру – не буде. Адже Плат оповідає не про вдалу інтеграцію героїні у суспільство і завоювання нею свого місця під сонцем, а про руйнування ілюзій та оманливість світського блиску. Такий наратив не лише буде свіжим ковтком повітря для підлітків, що люблять гортати глянцеві журнали про красиве життя, а й покаже їм, що насправді життя значно складніше, багатогранніше й трагічніше, ніж у «Щоденниках Бриджит Джонс» чи нескінченних романах Барбари Картленд.
#8
«Під скляним ковпаком» – не лише блискучий роман, а й дуже точний опис перебігу депресії, яка, як наочно показав нам флешмоб #FaceOfDepression, може трапитися з кожним. Прочитавши роман Сильвії Плат, підлітки у випадку виникнення такої загрози зможуть швидше зрозуміти, що з ними відбувається, і вчасно отримати допомогу.
…роман Плат оповідає не лише про життя під скляним ковпаком, а й про звільнення від нього.
Побоювання, ніби цей роман когось підштовхне до самогубства (адже героїня постійно роздумує про можливе самогубство), абсолютно безпідставний (навіть якщо відкинути очевидну ідею, що художня література виконує насамперед естетичну, а не спонукальну функцію), адже авторка описує вдале лікування і поступове подолання Естер своєї депресії. Кольори повертаються у життя героїні, вона починає бачити сенс у власних діях і планувати майбутнє. Тож роман Плат оповідає не лише про життя під скляним ковпаком, а й про звільнення від нього.
#9
Єдиний роман Сильвії Плат, неймовірно талановитої, але майже невідомої в Україні авторки, може привернути увагу підлітків і до двох поетичних збірок письменниці – «Колос» та «Аріель». Окремі вірші, блискучі зразки американської сповідальної прози, перекладено українською: «Сокири / По яких ліс заливається дзвоном / І луни! / Луни розбігаються / Від центру геть, як коні» [переклад Марічки Сташко, Галини Шейко; більше – тут: Літцентр]. Не всі, однак чимало підлітків недолюблюють поезію, оскільки віршам бракує авантюрної, сюжетної складової. До того ж, в українських школах досі існує традиція змушувати дітей вчити напам’ять величезну кількість поезії, частина якої, ніде правди діти, не піднялася вище рівня «правильного» патріотизму і простих рим, на кшталт, «школі-недолі» і «жить-закричить». «Колос» і, особливо, «Аріель» Плат такі тонкі, чуттєві і незвичні для українського юного читача, що можуть без перебільшень заново відрити для нього вірші. А від захоплення творчістю Плат недалеко і до її «літературних батьків»: Ділана Томаса, Єйтса та Емілі Дікінсон, Вільяма Карлоса Вільямса та Роберта Ловелла. Тож Плат може, мов Беатріче, стати для підлітка провідником у новий світ.
#10
Мова Плат заворожує – плавна, образна, але водночас прозора і легка для сприйняття. Українське видання – це втілена мрія читачів: чудовий переклад Ольги Любарської, дбайливе редагування Анни Процук, вишукані малюнки Анастасії Стефурак. Плат точно сподобалося б.
#11
Роман Плат не тільки поетичний, а й метапоетичний, тобто він описує, як постають і працюють тексти й що таке «письменницький блок». Плат написала текст, де головна героїня Естер безуспішно намагається написати роман про дівчину на ім’я Ілейн, яку так само списує із себе, як Плат списала з себе Естер (в оригіналі всі ці імена ще й мають по шість літер: Sylvia, Esther, Elaine).
Yes, you can, – ніби каже нам Плат, – just keep going.
Однак писати не виходить, Естер ніби бракує дихання та образів, досвіду та змоги його відтворити на папері. Цей феномен – брак слів для відтворення дійсності – знайомий кожній людині, особливо підлітку, який також намагається писати. Однак приклад Естер та самої Плат, яка не лише боролася з депресією, а й створила один з найсильніших романів минулого століття, не може не надихати. «Yes, you can, – ніби каже нам Плат, – just keep going».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно