Я пройду це своє теперішнє випробування і стану сильнішою. Дещо зрозумію нового. Забуду щось із давнього. Розуміти і забувати-це ознака мудрої людини.

  

Серія «Новітня класика» Видавництва Старого Лева пропонує до прочитання своїм читачам два знакові твори письменниці Тані Малярчук. Авторка книги є майстринею історичної та психологічної прози. Її повість «Згори вниз» та збірка оповідань «Говорити» лише підтверджують витончену майстерність Тані Малярчук і її вміння легко, невимушено переносити читача у світи своїх героїв.

«Згори вниз» — повість про пізнання головною героїнею своїх потаємних глибин душі, про втечу від себе і водночас знаходження свого справжнього «я», про гори, Карпати, Дземброню, спокій… Повість легко написана, але заховані в ній важливі сенси… Колись головній героїні було добре жити в місті, вона була щаслива, але, приїхавши до далекого гірського села, їй примарюється павутина від самотності… «Втративши відчуття часу, я, як і інші місцеві люди, стала жити за церковним календарем…Я би хотіла, щоб кожен мій день хтось отак регламентував. Ще дужче. Визначав, про що треба думати». Дівчина знайомиться з місцевими жителями, заводить з ними зв’язки, але найголовніший вплив чинить на героїню природа величних гір: «Деколи, як зараз, я прокидаюся зранку і довго не можу згадати, хто я. У моєму тілі поселилася навколишня природа, всі гори і горбики, кожнісіньке дерево пустило в мені глибоке коріння…Але хто я? Напевно, щоб вміститися в мені, природі треба було багато місця, і вона витіснила з мене мене».

 

«Коли я наїдаюсь чорниць, то весь одяг, лице і руки стають фіолетово-чорні. Але тут мені навіть приємно бути такою замазурою. Ніхто на мене не дивиться, лише коти, нікому не буде з мене смішно чи гидко, ніхто мене не любить»

 

У книзі авторки присутня містика, глибокі зашифровані сенси, що читаються між рядків, а також химерно переплетені й поєднані кохання та розуміння смерті, як неминучого смерчу на шляху кожної людини. Також ви дізнаєтеся ким же насправді є таємнича головна героїня повісті, ким їй доводиться її коханий чоловік, який з’явиться в її гірському будинку, і всі інші нитки теж зможете розплутати, прочитавши неймовірну повість Тані Малярчук.

А ось коротка проза «Говорити» вже менше наповнена магічністю, а більше схильна до реалізму, який проживали безліч людей. Збірка оповідань — іронічна колекція людських голосів, які діляться своїм досвідом життя і смерті.

— «Чудо — це щось таке, що неможливо зрозуміти. У нього можна тільки повірити. І я вірю. Я не чекаю, а просто вірю»;

— «Народження і смерть — єдине нормальне, що ще залишилося у людства»;

— «Спочатку людина з трепетом чекає на свято, потім уже без трепету, потім утрачає надію, потім відкриває клапан і вариться на повільному вогні, поки випарується вся вода і залишиться сама сіль. Наприкінці рівень води в тілі падає до нуля. Ти абсолютний нуль, —повторює собі ця людина,— найабсолютніший нуль. Тебе — що є, що нема — однаково…»;

— «Любов не може старіти, як людина. Любов вічна. Напевно, єдине, що є вічне тут, на цій страшній землі».