Казки і чудеса бувають не лише в книжках, власне вони спершу трапляються у реальності, аби згодом відобразитися у фольклорі чи текстах письменників. Теперішні часи щільні на події та емоції, осмислити все, що відбувається, і помічати дива може виявитися непросто. Казкотерапія – надійний спосіб не лише подолати тривогу, а й додати цілющої радості від читання добрих історій чи їх вигадування. Зоряна Живка розповідає як з’явилася її чудодійна і метафорчина казка «Півник». Книжка з прекрасними ілюстраціями Ольги Гайдамаки приїде з друкарні у жовтні.

***

Ця казка написалася за один вечір. То був початок квітня, зранку я мала їхати в місто до лікаря, але перед виходом з дому встигла прочитати замітку про те, що старша пані з Маріуполя не хотіла евакуйовуватися без свого півня — і волонтери вивезли їх обох. І фото з львівського вокзалу під назвою «Бабуся і її півник». Бабуся на тій знимці була геть крихітна, а півень — велетенський і дуже пишний, породистий. І знизу були жартівливі коменти, на зразок: «Скоріш за все це півник врятував бабусю». Я переказала то чоловікові, ми посміялися та й по всьому, треба було ще купу справ переробити в місті.

Але цей образ — старша жінка, геть сива, зі зморшками, що тікає від війни, тримаючи в руках чорного півня, — не відпускав мене. Я цілий день про це думала.

А варто сказати, що тоді опрацьовувала культурологічний матеріал на тему «Тварини — символи Великодня». Серед них є олені, ягнята, кролики і зайці, котики, різні перелітні птахи, що навесні вертаються з вирію, а також курчатко, курка і півень. Півень — це символ сонця, а сонце в свою чергу — Боже око, що все бачить, бачить, де кривда, а де правда. Півень — символ покаяння, навернення, спасіння. Всяка нечиста сила боїться півнячого голосу. І є народна казка, де чорти хотіли занапастити село, тому завчасно викрали з нього всіх півнів — білих, рудих, зозулястих, тільки чорного півня вони не побачили, тож як прийшов час, чорний півень закукурікав і цим занапастив їхні лихі плани. І це все крутилося в моїй голові.

Тож коли ми пішли з чоловіком на традиційну щоденну прогулянку, я йому й кажу: «Мені треба вигадати якусь казку про півня. Інакше не засну».

Я опрацьовую посібник із казкарства американської казкотерапевтки Ненсі Меллон «Сторітелінг і мистецтво уяви». Там є правило: будь-які сильні враження, що непокоять і турбують, можуть бути висловлені в метафоричній казковій формі — це принесе заспокоєння і полегшення.

Чоловік і каже: «Давай, починай казку... не годиться не спати. Досить з нас повітряних тривог, то ще через півня мучитися безсонням. Жили-були... хто?» І я почала розказувати: «Жила собі в одному місті жінка, і пішла вона на базар купити курчатко...» І так розказувала-розказувала... чоловік вислухав і каже: «А тепер прийди додому й запиши... Зараз такі часи, що людям треба якась розрада. Хай хтось із дитиною прочитає на ніч». Казка невеличка — і я справді її, доки лягати спати, записала й запропонувала до читання кільком друзям. Та й по всьому — я дуже швидко забуваю записаний текст. Через кілька днів мені написала Наталка Малетич із пропозицією: «Давай зробимо з цієї казки книжку!»

Минуло кілька місяців, життя тривало, тривала війна. Був ракетний обстріл міста, в якому я живу, під час якого загинули люди, котрих знала. Загинули молоді хлопці, чиїх матерів знала. Все це сповнювало скорботою і заціпенінням. І ось прийшли ілюстрації. Вони були такі, що викликали захват, благоговіння і світлу печаль. Я переглянула малюнки і змогла виплакатися. Мене вразило і зачудувало те, як художниця побачила текст, які акценти розставила: росте хлопчик-курчатко, стає славним козаком, а тоді кладе життя заради порятунку людей від ворожої навали, матір втрачає сина, лишаються їй лише спогади і людська вдячність. Хлопець із ілюстрацій дуже схожий на Романа Ратушного. Я проплакала три дні, але це були цілющі сльози.

Дуже вдячна Олі Гайдамаці й команді Старого Лева, що перетворили невеличку казку, написану між звільненням Бучі й Великоднем для мого власного заспокоєння, на такий потужний метатек. Сподіваюся, ця книжка принесе розраду і надію багатьом читачам у ці тривожні часи.