«Якби вам випала нагода змінити щось одне-єдине в історії… Що б це було?»

Уривок з книги

«Видавництво Старого Лева» пропонує українському читачу новинку британського автора Бена Елтона «Знову й знову», яка вдало поєднує в собі одразу кілька жанрів: історичну оповідь, шпигунський трилер та наукову фантастику. Як автору вдалося створити захопливий сюжет в історичних декораціях? І чим саме «Знову й знову» виділяється серед решти пригод про мандрівки в часі? Кінематографічна подача історії, динамічна розповідь і детальне відтворення епохи — головні переваги «Знову й знову», які виділяють його на фоні решти пригодницьких романів про мандрівки в часі.

Роман у перекладі Андрія Маслюха та художньому оформленні Дарії Філіпової чекає на свого читача, щоб занурити його в епоху довоєнної Європи й взяти участь у подіях, які стануть доленосними для всього світу. 

«Історія про історію»

«Знову й знову» розповідає історію Г’ю Стентона — вправного і талановитого військового, «спецняка», що пройшов немало воєн та конфліктів. Попри це, йому важко насолоджуватись мирним життям через втрату близьких йому людей. Бажаючи хоч якось наповнити своє життя сенсом, Стентон погоджується на незвичну авантюру і вирушає в мандрівку часом у 1914 рік для того, щоб змінити історію раз і назавжди. 

З одного боку, наративу «Знову й знову» властиві ознаки багатьох творів про мандрівки в часі з головними героями, які змінюють минуле і спостерігають за незворотніми наслідками цих змін. З іншого ж, Бен Елтон цей наратив ускладнив історичним контекстом і додав нових барв у звичний нам по фільмах та книгах «ефект метелика».

Мандрівка часом починається для Стентона і для читачів із коледжу Трініті в Кембриджі. Саме там старий і схвильований своїм відкриттям Ісаак Ньютон засновує орден Хроноса, чия місія — підготувати наступні покоління до мандрівок у часі. І саме там учасники цього ордену кількома століттями пізніше проводять детальну підготовку їхнього нового агента, Г’ю Стентона, до надважливої місії в минулому — завадити кайзеру Вільгельму III розпочати Велику війну, захистивши ерцгерцога Франца Фердинанда та його сім’ю від Гаврила Принципа. У своїй мандрівці часом Стентон відвідає багато міст Старої Європи початку ХХ століття. Стамбул, що перебуває на порозі нової революції, містечко Сараєво з його тісними вуличками й кав’ярнями, монументальний Берлін та Відень. Автор чудово відтворив усі ці місця у всій їхній історичній достовірності.

У самій передмові до книги Бен Елтон зізнається, що історія була його улюбленим предметом. А тому не дивно, що автор додав до звичайного опису місць чи персонажів додаткову інформацію про епоху, в якій відбуваються події. Чи це звичайна кав’ярня в Стамбулі, чи це коледж Триніті у XVIII столітті, чи, може, вулиці Сараєво — всюди Елтон у ненав’язливій манері додає «мінідовідки» про непомітні нюанси, за якими стоїть цікавий історичний фактаж. Наприклад, чому британські офіцери могли відчувати певну безкарність у столиці Туреччини? Що сталося з генералом Гордоном у Хартумі? Коли і де відбулась перша вистава «Пігмаліон» Бернарда Шоу? Як Альфред Редль зруйнував репутацію всієї австрійської розвідки? Всі ці згадки надають сюжету контексту, надають контексту людям, місцям, самому середовищу, в якому доводиться перебувати Г’ю Стентону, і пояснюють певні події чи сюжетні повороти.

Не розказуй, а показуй

Всі згадані імена та події можуть бути незнайомими для читачів. А тому Бен Елтон побудував це ознайомлення з історією на основі персонажів та їхньої взаємодії.

Більшість дійових осіб — створені за принципом героїв-архетипів. Вони є простими та зрозумілими. У кожному персонажі легко впізнається знайомий за іншими популярними книгами/фільмами образ. Професорка Маккласкі в ролі бойової наставниці, колишній працівник розвідки, старий Девіс зі специфічним акцентом, Бернадет у ролі «фатальної жінки» і так далі. Сам же Стентон є типовим персонажем пригодницького роману, таким собі Джеймсом Бондом у минулому. Він — людина дії, зі своїми мотивами, почуттям гумору й особистою трагедією, яка визначає його вчинки. Його ж взаємодія з іншими героям-архетипами обумовлює сюжетні моменти, а також історичний контекст, який Елтон хотів передати в романі.

 Місія Стентона — потрапити у минуле? Отже, його готуватимуть люди, які на цьому минулому спеціалізуються. Професорка Маккласкі переповіла своєму колишньому студенту, а заодно і читачам про перебіг Великої війни у кількох рядках діалогу. Вона ж із притаманним її персонажу почуттям гумору може розповісти і про становище англійського морського флоту в 1914 році, і про коханок Наполеона Бонапарта тощо. Командир Девіс, який переповів Стентону під час свого брифінгу в «оперативному штабі Трініті» про таємну сербську організацію «Чорна рука» та шефа сербської розвідки під псевдо «Апіс». Сам коледж Трініті в цьому разі слугує таким собі «хабом», справді оперативним центром, звідки Стентон бере із собою весь необхідний багаж знань і відправляється в мандрівку у передвоєнну Європу ХХ століття.

Пояснити свій сюжет про мандрівки часом з наукової точки зору автору вдалося теж винахідливо. Ісаак Ньютон в цьому випадку грає роль старого мудреця, чиї знання переходять із покоління в покоління. Він дуже зрозуміло встановлює правила, за якими мусить працювати цей світ і за якими Г’ю Стентон разом зі своїми друзями й ворогами мандрує в часі. Крім того, Ісаак Ньютон є свого роду єднаючим елементом для всієї історії і надає всій розповіді про політику, історію та шпигунські авантюри єдиної форми.

Структура ж роману сприймається в унісон із сюжетом. Вона, як і категорія часу в книзі, нелінійна та непослідовна. Розділи можуть іти по порядку або ж ведуть розповідь паралельно. Так вся структура скидається на один великий клубок, який читачу доведеться розплутувати й розгадувати.

Гра в очікування

Гра з читачами ─ це одна із головних переваг «Знову й знову». Вся місія Стентона в минулому є великою загадкою, яка здається доволі простою на початку, але стає дедалі складнішою, щойно обростає додатковими сюжетними поворотами. Так Стентон та читач знаходяться в майже однаковому становищі. Він знає про себе і про свою місію стільки ж, скільки і його невидимий спостерігач по той бік книги, від чого деякі відкриття, що відбуваються майже в кінці роману, справляють на вас ефект несподіванки.

Сюжет, окрім пригодницького тону й динамічного темпу, присвячує час і складним моральним дилемам, філософським розмірковуванням про саму історію, про час та те, як він впливає на людей і їхні життя. Сам «ефект метелика» у «Знову й знову» може набирати неочікуваних масштабів і проявляти себе по-різному у багатьох ситуаціях. Попри всю важливість своєї місії, Г’ю ─ все ж звичайна людина зі своїми слабкостями й відчуттями, через що йому доведеться часто спостерігати за наслідками своїх спланованих, а деколи й необдуманих дій. А любовна лінія, без якої не обходяться багато пригодницьких романів, тут не здається зайвою. Вона посилює розмірковування головного героя про час, про людей та долю, яку йому слід змінити. Ближче до фіналу мандрівки Стентон після всіх своїх поневірянь та пригод задається питанням: чи варто взагалі намагатися змінити те, що вже сталося, змінити саме минуле. Це ж питання Стентон дає і читачам.

Бену Елтону вдалося написати захопливу пригодницьку белетристику, у якій одночасно поєднується історичний роман, шпигунський трилер та science fiction. «Знову й знову» ─ чудова нагода зануритися в минуле, дізнатися про його мешканців та трагічні події, які разом із Г’ю Стентоном читач матиме змогу змінити.