Етьєн — військовий фотограф. Життя таких людей складається із постійного руху між двома світами. Нескінчені «занурення» у світ війни та повернення до мирного життя.

Бути ближче до епіцентру війни, щоб стати мовчазним свідком різним проявам людської природи. За допомогою камери та власної відваги фіксувати миттєвості життя у часі, сльози та кров, сум, зневіру, трагедії або життя, що продовжується за будь-яких обставин. Етьєн постійно стикається зі смертю, ризикуючи власним життям, щоби повернувшись у світ без війни, розказати людям про те, що відбувається у пеклі. Така в нього робота – не кожен зрозуміє бажання щоразу повертатись із місця, де живуть, туди, де виживають.

Одного разу, перебуваючи у зоні військового конфлікту, Етьєн потрапляє у полон. Причиною цього стає тільки одна мить. Можливо це мить слабкості, розгубленості, неуважності чи необережності. Фотоапарат працює як запобіжник між навколишнім світом та людиною, робить із неї спостерігача, ізолює дотик до реальності війни.

Етьєн вперше доторкнувся. Побачив жінку, яка спішно завантажувала машину із двома дітьми – хлопчик та дівчинка. На задньому сидінні був напевно їхній батько, можливо вбитий або поранений. Жінка із дітьми не потрапили у кадр, але назавжди лишились у його очах. Картина без жодних слів, тиша, яку порушив тільки крик його полону.

Повість починається з того, що Етьєн живий та повертається літаком із полону додому у Францію. Навколишній світ навалюється на нього всією своєю силою – нескінчені інтерв’ю, бурхливе життя, забагато людей та галасу. Вирвавшись з одного полону, ніби одразу попадає в інший, нав’язаний світом та його мирним життям.

Авторка у цій невеличкій повісті підіймає дуже багато гострих питань, відповіді на які або не існують, або мінливі, як час. Книга, де переплетені минуле та теперішнє, трагічні спогади та роздуми. Де насправді не має відповіді хто винен, але цього ніхто й не шукає. Можна ніколи не бути у полоні, але все життя жити у заручниках. Наприклад, мати Етьєна – заручниця очікування. Спочатку чекає на повернення чоловіка, а пізніше сина. Колишня дівчина Етьєна, яка почала нове життя, але продовжує хвилюватися за колишнього хлопця.

Книга неймовірно захоплює попри болісну тему. Рефлексія на тему як можна відновити внутрішній світ людини, понівеченого війною, та повернути зв’язок із зовнішнім світом. Минуле, що завжди буде йти поруч, від якого не скриєшся в жодній країні світу. Коли не допомагають будь-які слова, не достатньо навіть любові близьких людей, бо все недостатньо сильне за той єдиний погляд жінки, яка намагається вижити. Якщо, хоча б у власній уяві, сісти в машину поруч із нею та привезти до моря, де пісок залишить сліди родини і всі вони будуть щасливими. Можливо, та єдина мить його слабкості врятувала їх, подарувавши необхідний час для втечі.

Жанна Бенамер – французька письменниця. ЇЇ «Заручники душі» безумовно допоможе знайти кожному шлях до внутрішньої свободи та переосмислити навколишній світ. Книга, що дає надію на відновлення, зміни та прийняття.