"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Полоз Єлизавета
Зіткнення світів: «Там, де падають Ангели» Дороти Тераковської
Random
У романі «Там, де падають Ангели» Дорота Тераковська знову наголошує на необхідності гармонійного життя з природою, вишукано зачепивши одвічні питання та залишивши читачам понад 350 сторінок для обмірковування.
 
Це історія про двох малих та наївних створінь, яким довелося стикнутися з реальним станом речей у світі, зневіритися у своїх ідеалах та баченні Всесвіту, а також допомогти одне одному пережити найстрашніші та найважчі часи у власних життях. Про маленьку дівчинку Еву, яка повністю належить світові Природи та щиро вірить у дива, і про її Ангела-Хоронителя Аве, який впевнений, що Всесвіт завдячує своєю красою лише Добру, і всім своїм єством жахається Зла.
 
У своїй новій, трохи містичній і куди більше філософській книжці «Там, де падають Ангели» польська письменниця Дорота Тераковська торкається багатьох вічних питань, але головною темою є боротьба Добра і Зла, їхній вплив на життя людини, а також їхня невідворотна взаємозалежність. Представником Добра виступає Білий Ангел Аве, а Зла — його брат-двійник, Чорний Ангел Веа. Сам роман починається їхнім двобієм, після якого Аве втрачає свої крила — джерело сили Ангела, падає на землю та продовжує жити вже як людина. Веа залишається поруч із братом, постійно шепочучи йому своє бачення світу — більш реальне та більш правдиве, ніж у Аве. І саме монологи Чорного Ангела складають вагому частку філософських роздумів у книжці. Саме він змазує ідеалістичний чорно-білий світ Аве та додає всеможливих сірих відтінків. Саме над його словами ми замислюємося найбільше, намагаючись, як і Аве, знайти власні відповіді. Головний посил кожного монологу — Добро не може існувати без Зла, Світлові нічого освітлювати без Темряви, усе єдине і походить від одного. І навіть Зло не може бути виведено в абсолют, бо і в ньому криється жага до любові й тепла, і навіть Добро не завжди виявляє ласкавість і не здатне полюбити (як Чорний Веа, боячись залишитися один у суцільній темряві, багато років тягнувся до брата і сподівався, що той його врешті-решт прийме й полюбить, і як Аве, який вічно жив за законами світла й любові, не міг знайти в собі сили на тепло для рідного брата).
 
«Гарна музика — це не канон двох голосів. Музика — це цілий оркестр, і в ній є місце також і для темних, похмурих тонів. Часом це вони визначають її велич і те, що музику переживають і пам’ятають, що відчувають її».
 
Мабуть, у багатьох із вас, читачів, був момент у дитинстві, коли ви надкушували яблуко, а всередині виявляли хробака. І ви з огидою викидали яблуко або вирізали червиве місце та вбивали повзуче жахіття. Було? І була бабуся, яка з теплою усмішкою пояснювала, шо якщо яблуко червиве, то вже дозрівше. То кого ж тоді вважати злим: хробака чи самого себе? Мені також згадуються слова з однієї пісні про дитинство: «Те, кого я считал врагами, просто делают мёд». І справді, як ми були малі, ці малесенькі жовто-чорні комашки викликали в нас тільки відразу та страх, і якщо в нас була можливість, ми намагалися її вбити (до речі, одним із доводів Чорного Ангела про Зло було й те, що творити зло їх змушує страх, якого Білі Ангели, що живуть у безпечному середовищі на Драбині, пізнати не могли). Але ж що такого зробила бджола? Хіба вона вина, що ви вирішили прогулятися лугом і зібрати квіти? Вона просто намагається прогодувати себе та свою родину. Це потрібно розуміти та поважати потреби кожної живої істоти, навіть найменшої або найбільш відразливої. Що підводить нас до наступної проблематики твору.
 
Природа. Насправді, вона має бути основоположницею попередньої теми, бо саме з неї бере початок історія про Добро і Зло. Адже «Природа — це гармонія, а гармонія — це відповідні пропорції Добра і Зла». І маленькій Еві, яка любить природу понад усе, із дорослішанням довелося пізнати всю її багатогранність і непередбачуваність. Коли Ева вирішила повернути сили своєму Ангелу-Хоронителю, їй потрібно було зробити три вчинки, які були б поворотними для долі людини, — що навіть Ангели не завжди в змозі зробити. І хай як би Ева намагалася творити добро для всіх, вигадувати плани для покращення життя близьких і вносити тепло в дім самотніх, їй не вдавалося знайти ті самі вчинки, а деякі її дії в результаті принесли тільки більше клопоту чи страждань. Але чомусь, коли вона очікувала найменше або навіть не замислювалася над виконанням вчинків, саме тоді вони й траплялися, ці поворотні моменти життя, навіть якщо одному з них передувало збиття сусідки машиною. Бо Природа — це й Добро, і Зло, і вони завжди разом та допомагають одне одному.
 
Ще цікавим елементом у книзі є розподілення членів родини Еви на кілька світів: Природи (Ева), Технології (тато Еви) та Творчості (мама Еви). Для батьків Еви не існувало Дива, у їхній світах усе керувалося логікою. Але вона ніяк не змогла зарадити біді зі здоров’ям доньки. Ева скерувала їх до віри, показала можливість Дива, а батька, який за життя на зорі жодного разу не подивився, навіть змусила закохатися у Природу.
 
«Там, де падають Ангели» вміщує в собі чималий букет філософських роздумів, і саме через це вона цікава. Бо, на мою думку, сюжетна складова доволі слабка, історія багато де просідає та має незалатані діри, а образи персонажів, на жаль, подекуди погано прописані: їхні характери не витримані, їхнім словам не віриш, їм не співпереживаєш. Але вони тут і не головні. Краса роману в тому, що, зачепившись за якусь думку, ви починаєте розширяти її межі, порівнювати з особистим досвідом, приходите до власних умовиводів і замислюєтесь над питаннями, що колись у давнину мучили не одного видатного філософа.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage