Коли читаєш книгу «Суворі чоловіки» Елізабет Ґілберт, навряд здогадаєшся, що це літературний дебют авторки: настільки тонко, багатогранно, майстерно виплекані персонажі, психологічно змальоване та облаштоване життя у штаті Мен, де відбуваються основні події роману. Ґілберт, як і в інших своїх творах, розкриває «жіноче» питання та через його призму намагається знайти відповідь на запитання, наскільки всесильними та всемогутніми можуть бути жінки у «чоловічому» світі. Серед «суворих чоловіків».

 

Протистояння островів-близнюків: суперництво заради виживання чи людська дурість ?

«За тридцять кілометрів від узбережжя штату Мен розташовані один навпроти одного два острови – Форт-Найлз і Курн-Гевен: два старі поганці, які змагаються у «хто перший кліпне» і завзято пильнують один одного… »

Така фабула роману. Острови Форт-Найлз і Курн-Гевен – схожі, як дві краплі води. Вони утворюють спільний архіпелаг на двох, ізольовані від решти світу, і тільки морська протока відокремлює їх одне від одного. Вони мають однакові природні та географічні ресурси, однаковісінький тваринний і рослинний світи, центральну вулицю з однією і тією самою назвою та ідентичні адміністративні заклади. Але… дружби між жителями цих пагорбків суходолу серед безкрайніх морських просторів – годі й чекати! Тільки відкрита неприязнь, ворожнеча, сутички, та навіть…. омарові війни!

Скажімо правду, якби жителі цих островів були хоч трішечки менш пихатими та мали більше клепки в голові, вони б зрозуміли, що потребують одне одного і що спільною працею та поділом ресурсів можна було б досягти набагато більшого, ніж вони завжди мали. Але ні. Коли чоловіки з двох островів стали ловцями омарів – добросусідству на цілі століття настав кінець.

«Омари не визнають кордонів, отож і ловці омарів їх не визнають».

«Ловля омарів – підла справа, і займаються нею підлі люди. Адже те, якими ми стаємо, залежить від того, чим ми займаємось. Чоловіки, які розводять худобу, стають спокійними, надійними і врівноваженими; ті, що полюють на оленів, – тихими, спритними й чутливими; а ті, що ловлять омарів, – підозріливими, хитрими й безжалісними».

«Безліч причин можуть підштовхнути рибалку поставити пастки на чужій території. Може, їх випадково занесло туди під час шторму? А може, Кобб – молодий забіяка ? Чи варто реагувати на кожну образу? Чи треба завжди триматися насторожі зі своїми сусідами? З іншого боку, чи можна сидіти склавши руки, коли якийсь жадібний паскуда тягає їжу з твоєї тарілки? Чи треба терпіти, коли в тебе забирають спосіб заробітку? А що як Кобб вирішить забрати собі всю територію? Що як через нього Томас залізе на чужі угіддя і матиме ще більший клопіт на свою голову? Чи мусить він тратити пів робочого дня на такі рішення?

Таки мусить».

Події роману, стосунки між героями розвиваються саме на тлі ворожнечі між островами. Інколи – вони ними визначаються та обґрунтовуються, а у деяких випадках – навпаки, щирі та справжні почуття зароджуються всупереч непорозумінням, хитрощам та підлості жителів двох островів.

Саме у такій атмосфері жадібності, отримання своєї вигоди будь-якими засобами й зростала головна героїня роману Рут Томас. Та вона не була схожа на інших дівчаток, які шукали захисту за спинами інших чоловіків – своїх батьків.

Смілива. Самостійна. Насмішкувата. Свавільна. Гостра на язик. Читала страшенно багато книжок і спала, мов бабак. Бо тільки так можна було вижити їй в чоловічому світі, коли Рут ще у 9 років залишилася у домі без матері. Серед «рибалок, пияцтва, безграмотності й холоднечі».

«З гарненького немовляти Рут Томас виросла в гарненьку дівчину – широкоплечу, з темними бровами і прямою поставою. З самого малку вона тримала спину рівненько, як дошку. Вже у свої два Рут поводилась як доросла. Її першим словом стало дуже рішуче «ні». Першим реченням – «Ні, дякую».

Після дороговартісного навчання у приватній школі Рут повертається на острів. Усі без винятку жителі бажають їй кращого майбутнього, ніж мають самі – вони уявляють Рут у великому місті, а обов’язковими атрибутами успіху у житті вважають навчання у коледжі та престижну роботу: те, чого не мали змогу досягти самі. Та Рут не бажає йти стежкою, яку їй пропонують/нав’язують інші. Але… чи знає дівчина сама, чого хоче? Та здається, вона твердо визначила, кого хоче…

«Рут Томас зайняла тверду позицію: її місце тільки на острові Форт-Найлз і більше ніде. Таку позицію вона зайняла у спілкуванні з матір’ю: тільки на Форт-Найлзі вона по-справжньому щаслива; Форт-Найлз у її плоті та крові; і зрозуміти її здатні лише ті, що живуть на острові Форт-Найлз. Нічого з цього не було повною правдою».

 

Чим так приваблює читачів цей роман?

Неквапливим, розміреним, але таким вишуканим стилем оповіді, що зацікавлює з перших рядків/сторінок; нетривіальною історією життя кількох поколінь ворогуючих острів’ян; гарячими, але цілком реалістичними інтимними сценами…

Майже усі жінки, вимальовані у романі, є сильними особистостями. Мама Рут, яка поклала вівтар свого життя на виховання хворого сина, ніколи не жаліючись на власну долю, хоч їй довелося залишити доньку та довгі роки виконувати усі примхи та забаганки старої леді.

Або на перший погляд проста і недалека місіс Поммерой, яка після трагічної загибелі чоловіка виховувала семеро синів та, крім того, знайшла у собі сили робити інших людей щасливими та заспокоювати їх у часи розпуки…

Та і чоловічі персонажі, історії, їх психотипи зовсім різні, але дуже правдоподібні та життєві.

Жадібний, жорстокий та безжалісний ловець омарів – батько Рут; м’який, добродушний страхопуд Сенатор Саймон, який сам себе називав «чемпіоном серед боягузів»; Вебстер Поммерой, який після смерті батька «застиг» у тілі підлітка і ніяк не міг вирости: ані душею, ані тілом; небагатослівний і сором’язливий та водночас мужній і пристрасний Овні Вішнелл; «масний» Кел Кулі...

Та найзагадковіший чоловічий персонаж у цьому романі – столітній містер Ленфорд Елліс, «старий змій»; і коли ти перегортаєш останню сторінку книги, то ще довго розмірковуєш: хто ж у цій історії насправді правив долею островів та людей на них? Хто кого перехитрив чи, може, просто взяв те, що належало йому по праву?

Крім того, що ця історія – про кохання (у різних його формах та проявах: заборонене, віддане, вільне…), цей роман ще й про сильних жінок та суворих чоловіків. Цей роман про життя, яким воно буває. У непростих умовах. У тяжкій праці. Усі персонажі тут – неоднозначні, як і саме життя. Але у цій книзі немає приреченості. Навпаки, Елізабет Ґілберт показує читачу, що під цим сонцем все можна змінити на краще. Можна змінити звичаї та традиції, які панували століттями, і будувати власну долю так, як хочеш і вважаєш за доцільне ти. Роблячи себе й оточуючих – щасливими!

«…. Але найсильніше Рут пишалася собою, коли думала про матір і Еллісів, які так старалися вигнати її з острова. Вони наполягали на тому, що на Форт-Найлзі не було майбутнього для Рут, тоді як виявилося, що майбутнім тут була сама Рут».

Кому читати: прихильникам творчості Ґілберт. Усім, хто полюбляє читати сильні за стилем, атмосферні романи про те, як не підлаштовуватися під оточуючий світ, а завжди залишатися собою. Тим, кому цікаво, чи знайдуть безглуздо ворогуючі острови нарешті шлях до миру та в який спосіб. А також усім, хто хоче дізнатися, якими фантастичними, небезпечними та загадковими створіннями є омари.

Кому не читати: тим, хто не виносить фемінізм ні у якому вигляді.