Жіночий бук-лист
Власенко Наталя
10.03.2016
Зрештою, ця добірка може бути цікава всім. Але в першу чергу – жінкам, коли весняними вечорами хочеться почитати чогось суто жіночого, про любов, перехрестя стосунків, коли хочеться романтики та емоційності. Або подорожей у часі, наприклад, до Львова XIX століття. Оповідання про палку любов, спроби розібратись із анатомією заздрості та жіночої дружби, бажання жити та повернути пам’ять, віднайти саму себе. Про це та інше в нашій добірці.
«Таємниця Єви», Богдан КоломійчукБогдан Коломійчук – це письменник зі своїм стилем. У його творах ми завжди повертаємось трохи назад, у минулі епохи, до старого Львова; чуємо польську мову, вчимо старі назви львівських вулиць, стаємо трохи детективами чи істориками, плетемо інтриги й намагаємось все з’ясувати. Динамічний сюжет не дає розслабитись, й робить читання приємним та захопливим.
«Таємниця Єви» не виняток. Власне, це збірка авантюрних та детективних оповідань, події яких відбуваються переважно на початку ХХ століття. Ми познайомимось з львівським комісаром Вістовичем й візьмемо участь у розслідуванні, дізнаємось, яку ж таємницю мала Єва та яка легенда живе в замку Шенборна.
«Пів'яблука», Галина ВдовиченкоВсі ми мріємо, аби (даруйте за тавтологію) наші мрії здійснювались. Аби колись з’явилась чарівна паличка, яка виконує бажання, не встигнеш ти про них подумати. Так буває у казках, а як воно у житті? Що, як в ролі чарівної феї виступить…яблуко Пінзеля?
Роман про долі чотирьох подруг, які живуть у Львові: редактора Галини, дизайнера Ірини, коректора Магди та телеведучої Луїзи. Одного разу їм до рук потрапляє дивний сувенір — дерев'яне яблуко, яке давній майстер створив незвичайним. Щойно це яблуко опиняється в кожної з героїнь, її життя змінюється, потаємні бажання стають реальністю.
«Чоловіки, жінки і діти», Юлія МусаковськаЯк висловилась Маріанна Кіяновська, «є книжки з особливими властивостями: вони відображають наші уявлення про теперішнє і минуле. І є такі, які взаємодіють з майбутнім – через теперішнє, через вібрації та мерехтіння, через нас – чоловіків, жінок і дітей. «Чоловіки, жінки і діти» – книжка віршів, здатних взаємодіяти».
Усе, що з нами трапляється, має причину:
скасовані авіарейси, дощі різдвяні,
міста, в які приїжджаєш на відпочинок,
а вони проростають під ребрами і не в’януть;
загублені спогади, біль, що клює на споді,
важливих послань переплутані адресати,
режим, що асфальтним катком по тобі проходить,
а ти підіймаєшся, зміцнений у стократ…
Лірика поетки глибинна, тонка, про те, що болить, і те, що змушує рухатись далі.
Мурахи в огранених вазах аеропортів:
невидима нитка напнулась, уп’ялась у тіло.
Пора відпустити усе, що тримати хотів
до відчаю. Все, що тримало тебе, як хотіло…
За словами автора, назви розділів збірки — «глина», «залізо» та «вогонь» — є спробою повернутися до первісного, до того, як усе починалося, переосмислити, ідентифікувати самих себе, відділити справжнє, важливе від штучного і другорядного. Це створення чоловіків, жінок та дітей заново, коли глина лягає на залізний каркас і запікається у вогні.
«Мелодія кави у тональності кардамону», Наталія ГурницькаЧасом буває, хочеться почитати щось суто жіноче, романтичне, емоційне. Таке, що б торкнулося найглибших струн душі. Саме такий роман написала пані Гурницька. «Мелодія кави…» - не просто роман про любов. Це велика драма, вигадливе мереживо стосунків, які, здавалось би, не мають майбутнього, але попри все, тривають.
Він – одружений польський шляхтич, вона – донька греко-католицького священика за часів Австро-Угорської імперії середини XIX століття. Значна різниця у віці, статусі, - для їхнього кохання це не має значення. Це кохання шалене, болюче, пристрасне, і таке глибоке, що зупинити його може хіба смерть.
«Енна», Надія ГуменюкЧи можливе життя без пам’яті? Пам’яті про своє минуле, дитинство, коханих людей, почуття? Чи можливо розпочати життя з чистого аркушу, забути все, отримати нове ім’я? І що станеться, коли минуле повернеться, коли раптом повернеться пам’ять?
«Енна» - захопливий, місцями драматичний роман від Надії Гуменюк. Енна живе доволі буденним життям, аж раптом в її свідомість починають приходити дивні сни, чи то спогади, які не дають дівчині спокою й змушують шукати відповіді. Шукати правду. Для того, щоб знайти Ірину, Ірис, повернути справжню себе.
«Завидное чувство Веры Стениной», Анна МатвееваМи всі з дитинства знаємо, що заздрість – погане почуття, що заздрити недобре, але… Але все ж ми переживаємо це почуття, рідше чи частіше. А що робити, коли заздрість входить у звичку, навіть більше – захоплює все життя, і з року в рік не стає меншою, а навпаки росте? Так сталось з Вірою. Починаючи з 7-го класу і впродовж наступних 20 років Віра заздрить своїй кращій подрузі, Юлі. Заздрить її зовнішності, бажаності та популярності черед чоловіків, тій легкості, з якою Юля йде життям. Намагається будувати власне життя, працює мистецтвознавцем й має надзвичайний дар: Віра відчуває життя картин, може навіть побалакати з рафаелівською Мадонною чи Мона Лізою Да Вінчі. Але ще більшим «даром» є Вірина заздрість подрузі. Саме це почуття – заздрість – намагається анатомувати письменниця.
Заздрість дівчини є головним мотивуючим фактором, який рухає життя героїні. Спочатку Віра заздрить кар’єрі Юлі, її чоловікам, наприкінці – її доньці. Тому що донька талановита та розумна – але не Вірина.
Але роман не лише про заздрість, хоч яка б назва не була на обкладинці. Заздрість – це побічний ефект, а крім нього є десятки важливіших речей, на які спершу не звертаєш увагу. Письменниця розмірковує про материнство. Про чоловіків та ті стосунки, які складаються (чи, частіше, не складаються) в житті героїнь. Про жіночу дружбу. Власне тут жіноча дружба і є тим матеріалом, на якому все тримається.
Можливо, в романі трохи забагато описів картин та посилань на ці картини (так, ніби всі читачі мистецтвознавці), але якщо не бути прискіпливими до дрібниць, то можна з впевненістю рекомендувати книгу для затишних вечорів за чашкою чаю.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно