Полюбляєте книжки із заплутаним сюжетом, карколомними поворотами й несподіваними розв’язками? Які не відпускають спати і тримають у напрузі до останньої сторінки? Сьогодні розповідаємо про чотири гостросюжетні історії від українських письменників, на які варто звернути увагу.
«Сон короля» — харківський роман, в якому направду складно відрізнити буденну реальність від химерних марень. На позір все просто: в Еммануїла Прямкова була заповітна мрія стати письменником, але не вистачило сил втілити її в життя. Замість написання художніх романів він поринув у романи з жінками. Згодом захистив дисертацію, одружився, почав працювати коректором. Ба більше, знакові події сучасності нашої держави, як-от відновлення незалежності, майдани 2004 і 2013–2014 років, війна на Сході проходять повз і не знаходять жодного відгуку в душі головного героя. Йому важать лише власні змарновані шанси:
«Еммануїл волів ставати спиною до всього, що лякає. Коли мала батьківщина відкололася від країни порад і парадів і дрейфувала в пошуках капітана Немо чи капітана Нео, він чекав, коли йому вкажуть шлях до спасіння, не озирався, не скорбів. Ідеологія й віра — все таке нетривке».
На противагу Прямкову в тексті постійно виринає Ганс Фріш — автор, літературна зірка якого з кожним роком сяє все яскравіше. Спостерігати за чужим успіхом може бути дуже неприємно, надто коли власне життя виявилось суцільним розчаруванням. Цей німець не даватиме спокою Еммі (і читачам заодно), адже втілює все те, чого так бажав автор-невдаха.
Здавалося б, що може бути захопливого в історії нудного життя нудної людини? Однак у певний момент оповідь набуває детективних рис. Коли ж Еммануїл втратив будь-яку надію і усвідомив, що проґавив усі можливості, його раптово приймають до кола незвичайних літераторів. Спілка забутих письменників стає водночас щастям і прокляттям для чоловіка, який не зміг реалізувати себе ні в професійному, ні в особистому житті.
Дмитро Скочко «Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса»
З Харкова минулого переносимося до Харкова відносно недалекого майбутнього. Проте це місто змінилось до невпізнання. Глобальна екологічна катастрофа не знищила планету, але зробила її малопридатною для життя. Харків занурився в безкінечну сутінь, тому час доби можна визначити лише за годинником, цілі райони перетворилися на неконтрольовані гетто, а найприбутковішим бізнесом стала утилізація відходів:
«…сміття про людину може розказати більше, ніж вона сама про себе. Я можу не бачити людину, але, покопирсавшись у її смітті, складу чіткий образ. Так завжди було. Майже завжди. Лише з однією людиною це не спрацьовувало».
У похмурому постапокаліптичному світі, де нікому не можна довіряти, журналістка Ліна звикла покладатись лише на себе. Одного разу вона отримує завдання, в якому на перший погляд немає нічого незвичайного: потрібно відшукати чоловіка. Зникнення людини в місті, де процвітає торгівля органами, а за кожним рогом чатують зграї щурів, нікого не дивує.
Проте Ліна береться за справу і розмовляє зі свідками, які заплутують все ще більше. Адже здається, що вони розповідають про зовсім різних людей. Не викликає сумніву лише те, що цей чоловік багато значив у житті кожного з них. Згодом свідки один за одним починають зникати, а саму журналістку охоплює нав’язливе, параноїдальне відчуття стеження. Пошуки заходять у глухий кут. Хотілося б розповісти більше про сюжет, але зась. Краще ознайомитися з цією історією самостійно.
Едем вважає себе невдахою. У нього немає родини та друзів, а омріяна кар’єра юриста виявилась суцільним розчаруванням. До того ж його стрімко вбиває невивчена хвороба, якої не можна ні вилікувати, ні хоча б пригальмувати. Коли ж чоловікові залишається жити буквально лічені дні, перед ним у дзеркалі з’являється джин і пропонує віддати душу в обмін на можливість прожити чотири дні в тілах чотирьох різних людей.
Отже, мить найбільшого розпачу стає шансом змінити все. Звісно, що смертельно хворий чоловік, якому більше нема чого втрачати, погоджується на спокусливу пропозицію. Та й хто відмовився від можливості пожити чужими життями й заодно щось змінити у власному? Едему доведеться пройти випробування всенародною славою, великими грошима та необмеженою владою. А ще врятувати хлопчика із сиротинця, віднайти втрачене кохання, запобігти масштабній катастрофі та виступити у найважливішому судовому процесі свого життя.
Роман «Часу немає» характеризують як «одіссею вулицями Києва та споконвічне повернення до самого себе». Я ще б додала, що це історія про швидкоплинність життя та любов до всіх його проявів:
«Ще студентом Едем засвоїв просту, здавалося, науку — бути щасливим саме в цей момент. Завмерти на мить — і відчути повноту життя. Замислитися про щастя не тоді, коли воно вже в минулому. І хай мить просвітлення не буває такою яскравою, як потім постане у спогадах, а дрібні життєві негаразди при цьому блимають далекими ліхтариками у підсвідомості, але ти все одно відчуваєш, що зумів ухопити момент».
Події цього моторошного трилера відбуваються у невеликому містечку. Кінець 90-х, криваві релігійні секти й жорстокі кримінальні авторитети — атмосферності дебютному роману Данила Клочка не бракує. Також до беззаперечних плюсів «Андрофагів» варто додати динамічний сюжет, яскравих персонажів і несподівані повороти, які тримають в напрузі до останньої сторінки.
У центрі сюжету — історія випускника Львівської школи міліції Дениса Чорного. Йому доведеться протистояти кривавому маніяку на прізвисько Звір, який орудує в Холодному Полі, що на Київщині:
«Місто потроху пустіло: всі, хто мав куди податися й кого тут мало що тримало, тікали. Після заходу сонця, та й навіть у присмерку люди стали ходити групами, до того ж озброєними. Незабаром на вечірній вулиці вже нікого не можна було зустріти».
Монстр поїдає органи своїх жертв, що наводить на думку про те, що за вбивствами стоять члени окультної язичницької секти. Складно повірити, що настільки страшні злочини могла скоїти людина. Кохана Дениса також загинула від рук цього монстра, тож у головного героя, крім суто професійного, є ще й особистий інтерес.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно