"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур

Роман Жанни Бенамер «Заручники душі» — це надзвичайно емоційна, чуттєва і пронизлива книга про життя після війни. Того, хто її пережив і повернувся. І тих, хто довго чекав.

Перекладене Віктором Мотруком і художньо оформлене Дарією Філіповою видання з’явилося у книгарнях в січні. Воно розповідає про військового фотографа Етьєна, який після довгого полону повертається додому. У рідному селі, біля матері й друзів дитинства герой намагається повернутися до життя. Але пережите інколи тримає його надто міцно…

Пропонуємо вам добірку особливих цитат із книги Бенамер, аби пройнятися її атмосферою та емоційністю. Аби ще до знайомства із героями пізнати те, що відбувається у них всередині.

***

Як же ти схуд! У полоні тебе позбавляли всього людського. Страх запав навіть у твої ребра, руйнував твоє тіло. Мої руки це відчувають. Я вирву той страх зубами і закопаю десь далеко-далеко.

***

О мамо, якби ти знала! Там мене навіть за людину не вважали. Забери мене з собою. Прибери від мене увесь цей сморід. Моє тіло просочилося запахом мертвих, мамо.

***

Спустошення поступово мине, вона переконана. Бо є птахи, які беруть на крила усі страждання. Є й дерева, які пропускають крізь себе, аж до кінчиків листя, людське горе. Є струмочки, що омивають камені кришталево чистою водою і приносять радість тілам дітей. Вона всіма силами намагається у це повірити.

***

Довго дивилася на його шкіру, просякнуту страхом, відчаєм, жахом. Шкіра залишилася гладкою. А під нею кров несе образи.

***

Мир cтав для нього чужим, саме так, і в цьому його правда. Як же йому з цим жити?

***

Він шукав війну, вистежував її на обличчях по цілій планеті. Бо війна тримає широко відчиненими двері до смерті.

***

Мир cтав для нього чужим, саме так, і в цьому його правда. Як же йому з цим жити?

***

Щось глибоко всередині казало їй: Бога немає, диявол не існує. Вона вже знала, що добро і зло — виключно у людях, лише у людях. І це ще гірше.

***

Вона прислала йому листа. Він знає, що слова у ньому, якими б вони не були, — тепер непотрібні.

***

Життєва стежка, якою віддавна йдуть, вкрита туманом, їм бракує слів, щоб пояснити, чому вони подружилися. Те, що їх об’єднує, триває попри всі життєві негаразди, а чому — вони й самі не знають.

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage